• продаж за комерційним конкурсом;
• продаж за некомерційним конкурсом;
• продаж акцій підприємств, що приватизувались;
• продаж за конкурсом з відстрочкою платежу.
Відповідно до Закону кожний громадянин нашої країни отримав приватизаційний сертифікат на безкоштовне одержання в ході приватизації частки виробничих фондів на суму ЗО тис. крб. (у цінах 1992 p.). Передбачалося, що приватизаційний сертифікат кожний громадянин зможе вкласти в будь-який з об'єктів, що приватизувалися, використавши будь-який спосіб приватизації.
Приватизація невеликих об'єктів державної власності регламентувалася окремим Законом України „Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". В основному до таких об'єктів належали підприємства комунальної власності, насамперед, підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, переробної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, транспорту, ремонтні та невеликі будівельні організації. Особливістю українського варіанту малої приватизації було те, що пасивна частина основного капіталу цих підприємств, тобто приміщення, приватизувались поряд з активною частиною капіталу, якщо на приватизацію таких приміщень не було заборони державних (у тому числі місцевих) органів влади. Закон визначав чотири способи приватизації цих об'єктів:
• викуп робітниками;
• продаж на аукціоні;
• продаж за комерційним конкурсом;
• продаж за некомерційним конкурсом.
З цих способів перші три були суто ринкові. Четвертий спосіб (продаж за некомерційним конкурсом) посідає особливе місце. Він був явно не ринковим і базувався на конкурсі планів подальшої експлуатації об'єкта. Найчастіше у таких планах передбачалося збереження старої кількості робочих місць або їхнє збільшення, а також різноманітні соціальні гарантії членам колективу. Природно, що колектив підприємства ставав переможцем такого конкурсу, адже краще за інших знав умови експлуатації об'єкта приватизації, а також соціальні потреби своїх робітників.
Отже, підприємства, які підпадали під дію Закону про малу приватизацію, в основному були приватизовані своїми ж працівниками і являли собою закриті для зовнішніх юридичних та фізичних осіб господарські товариства різноманітних типів. Але для малих підприємств це не було настільки складною проблемою, як для великих. У разі неефективності діяльності вони перепрофільовувались, часто банкрутували і закривалися, перепродуючи свій капітал. Слід зазначити також, що в цілому в Україні було достатньо прихильне ставлення до малої приватизації. Щодо малої приватизації не було навіть особливих заперечень з боку різних політичних партій, що розгорнули серйозну боротьбу навколо великої приватизації.
Другий спосіб приватизації державних підприємств передбачає укладення урядом контракту з приватною фірмою, яким передбачається постачання нею товарів і надання послуг, здійснення певних видів діяльності, котрі входили в коло державних господарських функцій. Його перевага полягає в тому, що він дає змогу контролювати діяльність приватної фірми. Його застосовують, коли економічна рентабельність не забезпечується шляхом удосконалення управління господарським об'єктом.
Третій спосіб приватизації державної власності полягає у використанні ваучерів (документів, котрі засвідчують видачу кредиту). В такому разі держава надає окремим громадянам можливість збільшити свою купівельну спроможність. Це робиться у вигляді сертифікатів, за які в держави або приватних підприємств можна придбати чітко визначені товари та послуги. Такі ваучери поширені в декількох економічно розвинених країнах і доволі часто є ефективним засобом доступу людей до елементарних соціальних послуг для соціально вразливих верств населення.
Приватизація сприймалася, сприймається та оцінюються її наслідки українським суспільством неоднозначно. Як на початку цього процесу, так і сьогодні, на етапі завершення масової приватизації, в суспільстві дискутуються питання доцільності її проведення, обгрунтованості обраних при цьому напрямів, пріоритетів та темпів таких робіт. Така увага до проблем приватизації зумовлюється тим, що результати її проведення позначаються на різних сферах господарської діяльності. Тому значення приватизації державного майна слід розглядати в історичному, інституційному, економічному, інноваційному, соціальному, політичному та інших аспектах.
Ефект від приватизації в окремих сферах проявляється у різній за терміном (коротко-, середньо- та довгостроковій) перспективі. Недостатнє врахування цього моменту може призвести до передчасного очікування певних результатів від приватизації у конкретних сферах та до необгрунтовано негативного сприйняття приватизаційних процесів у цілому.
Однак, якщо сьогодні неупереджено оцінювати роль і значення приватизації, то слід зазначити, що в Україні вона стала фактично єдиним блоком макроекономічних реформ, які здійснювалися відносно динамічно.
Серед політико-економічних підсумків процесу приватизації слід виділити:
• ліквідацію державної монополії у багатьох галузях народного господарства, що стало основою для формування конкурентної ринкової економіки;
• перехід значної частини державної власності до приватних осіб без істотних соціальних конфліктів, а також створення умов для подальшої концентрації власності в руках більш ефективних власників;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Реформування відносин власності в постсоціалістичних країнах“ на сторінці 3. Приємного читання.
