Державна форма власності являє собою систему відносин, коли абсолютні права на управління і розпорядження об 'актами власності здійснюють структури державної влади. Базою функціонування й розвитку державної форми власності є ті сфери економіки, в яких виникає нагальна потреба у прямому централізованому управлінні, державних інвестиціях тощо. Орієнтація на прибуток не є критерієм, достатнім для її функціонування в інтересах всього суспільства. Досить часто державна форма власності використовується для оздоровлення недержавних збанкрутілих підприємств.
Загальнодержавна власність - це спільна власність усіх громадян країни. Вона неподільна і не персоніфікується між учасниками господарської діяльності. її об'єктами є природні ресурси, енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, установи національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти. Світовий досвід свідчить, що є декілька причин, які викликають необхідність існування загальнодержавної власності:
• по-перше, вона необхідна для виконання державою її функцій (економічних, соціальних, оборонних);
• по-друге, для ліквідації слабких ланок у структурі національної економіки. Наприклад, після Другої світової війни найслабшими ланками англійської економіки були транспорт і енергетика. Вони вимагали великих капіталовкладень з тривалим строком обігу коштів, що робило їх малопривабливими для приватного капіталу. Націоналізувавши ці галузі, держава взяла на себе всі обов'язки щодо їх технічного переозброєння і розвитку;
• по-третє, необхідність прискорення науково-технічного прогресу. Розробка і створення дослідних зразків машин і технологічних ліній стали справою дорогою і ризикованою, тому фірми не завжди наважуються вкладати кошти у такі напрями наукових досліджень, успіх і вигідність яких не гарантовані. Держава, виступаючи ініціатором технічного прогресу, бере на себе величезні затрати, пов'язані з ризиком втрати вкладених капіталів. Так, наприклад, була створена атомна промисловість у США, Великобританії, Франції. Розвиток державної власності часто має суперечливий характер, проте не спростовує того факту, що сучасна держава є великим власником.
Державна власність, крім виробничих підприємств та інфраструктури, охоплює такі об'єкти, як рухоме й нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції, соціальної інфраструктури -освіти, соціального забезпечення, охорони, здоров'я тощо; кошти та майно державно-кредитної системи.
Слід зазначити, що в сучасних умовах зростає питома вага державної власності. У Німеччині на державний сектор припадає 98% видобутку кам'яного вугілля, 70% виробництва електроенергії, 93% залізничних і 100% авіаційних перевезень, близько 70% виплавки алюмінію, понад 40% суднобудування, 11 % виплавки сталі.
До муніципальної (комунальної) власності належать об'єкти, котрі перебувають у розпорядженні регіональних державних органів влади. Це кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство; заклади побутового обслуговування, місцевий транспорт, промислові, будівельні та інші підприємства й комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно.
Кооперативна власність виникає внаслідок об'єднання об'єктів власності фізичних або юридичних осіб на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності в обраних галузях або сферах економіки. Члени кооперативу мають однакові права на управління та дохід порівняно з іншими. Доходи кооперативу розподіляються відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.
Власність трудового колективу - це спільна власність, передана державою або іншими суб'єктами господарювання у розпорядження колективу підприємства на певних умовах та з метою використання у виробничих або інших цілях відповідно до чинного законодавства. Вона може існувати в різних видах, залежно від джерел формування. Вид власності характеризується конкретними способами привласнення благ та методами господарювання. У зв'язку з цим, якщо підприємство викуплене за рахунок нагромадженого прибутку персоналу фірми, то виникає неподільна власність трудового колективу. При викупленні підприємства за рахунок особистих доходів його працівників формується пайова власність.
Власність громадських та релігійних організацій виникає за рахунок їх власних коштів, благодійних внесків окремих громадян або підприємницьких структур, передачі у їхнє розпорядження державного майна. Суб'єктами такої власності є партії, профспілкові, релігійні організації, спортивні товариства та інші громадські організації. Значного поширення набула змішана форма власності, у котрій можуть поєднуватись приватна, державна, колективна, кооперативна та інші.
Комбіновані форми власності набувають все більшого розповсюдження для забезпечення ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони виникають шляхом об'єднання підприємств різних форм власності, але за умови збереження кожною з них своїх якісних характеристик. На основі комбінованих форм власності утворюються і функціонують концерни, трести, фінансово-промислові групи, холдинги тощо. Кожний з учасників таких утворень делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних характеристик, притаманних формам власності, які комбінуються.
Отже, суспільна власність в сучасних умовах представлена значною кількістю форм, видів та їх поєднанням.
Донедавна в економічній літературі приватна і суспільна власність оцінювались як антиподи, тобто такі, що заперечують одна одну і не можуть разом співіснувати. Подібні міркування інколи трапляються і нині. Однак досвід країн з розвиненою економікою переконливо доводить, що в цивілізованому суспільстві поруч існують різні типи і форми власності, доповнюючи одна одну і урізноманітнюючи та збагачуючи економічне життя. У кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності. Сучасна індивідуалізація виробництва також значною мірою зорієнтована на приватну власність.
Водночас технологічний процес в окремих галузях вимагає їх усуспільнення державою або окремим колективом (транспорт, зв'язок та ін.).
Отже, приватну і суспільну власність не варто протиставляти і вважати, що одна з них більш прогресивна, а інша - реакційна. Соціально-економічний розвиток завжди передбачає взаємодію цих двох типів власності, водночас не заперечуючи того, що один може переважати в окремі періоди і на певних етапах розвитку людського суспільства.
Реформування відносин власності в постсоціалістичних країнах
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Типи, види та форми власності“ на сторінці 2. Приємного читання.
