Власність визначає мету й мотиви розвитку виробництва. Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки-небудь істотних зрушень у господарському житті.
Зовнішнім вираженням відносин власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Право власності - це сукупність узаконених державою правових норм економічних взаємовідносин між юридичними та фізичними особами щодо привласнення та використання матеріальних благ як об'єктів власності.
Юридична оболонка відносин власності дає змогу фіксувати права власності, законодавчо їх регулювати, вносити зміни при припиненні і відновленні прав власності у взаємовідносинах між суб'єктами господарювання.
В країнах Заходу широкого розповсюдження набула концепція економічної теорії прав власності. її автори (А. Оноре, Р. Коуз, Д. Норт, А. Алчіан та ін.) беруть за основу думку, що не засоби виробництва або робоча сила самі по собі є власністю, а частка прав з використання цих ресурсів. Повний „пучок" прав власності складається з одинадцяти елементів:
• право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;
• право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;
• право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
• право на дохід, тобто право володіння результатами від використання благ;
• право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;
• право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від заподіяння шкоди з боку зовнішнього середовища;
• право на передачу благ у спадок;
• право на безстроковість володіння благом;
• заборона на використання способу, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;
• право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу;
• право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.
Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.
Сутнісні основи власності визначаються тим, що у системі виробничих відносин вона виступає основним виробничим відношенням. Власність як висхідне виробниче відношення започатковує формування економічної системи, що переростає в основні виробничі відносини. Власність як основне виробниче відношення визначає характер поєднання факторів виробництва і реалізується через всю систему виробничих відносин. Формою, котра забезпечує реалізацію відносин власності, є механізм господарювання та управління виробництвом з усіма його структурами й формами політичної і економічної влади.
Зарахування відносин власності до виробничих визначається їх безпосереднім зв'язком з виробничими відносинами, відносинами між людьми щодо виробництва, розподілу й використання засобів виробництва. Останні є головним та найбільш стійким об'єктом власності і майнового права. На користь зарахування відносин власності до виробничих відносин свідчать їх масовість, повторюваність та відтворення у зростаючих масштабах.
Отже, відносини власності є складною і багатогранною категорією, їх економічний зміст тісно переплітається з юридичним при первинному базисному стані першого. Відносини власності належать до основних у складі виробничих відносин.
Типи, види та форми власності
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політична економія» автора Федоренко В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
