Популізм не апелює до інтелекту, знань, а лише до універсальних понять: справедливості, солідаризму, поваги, віри. З огляду на це світ інтелекту – це світ цілком ворожий, протилежний більшості суспільства. Антиінтелектуалізм виявляється у неповазі до професійних політиків, менеджерів, особливо банкірів, власників, позаяк вони, за версією популістів, використовують свої знання лише для власного збагачення. Однак те, що пропонує популізм, складно назвати відпрацьованою програмою. Це – радше сукупність гасел, цілей, які є простими, легко зрозумілими і водночас надто загальними, не конкретними.
У вимогах популістів домінує критика і заперечення чогось або всього. Простежується певний утопізм щодо майбутнього, який виявляється у постійному апелюванні до райдужних перспектив, котрі чекають на народ у випадку підтримки партії, лідера, що сповідує популізм. Новий ідеальний порядок може бути реалізований одночасно стосовно вирішення проблем минулого, сьогодення та перспектив майбутнього. Зазвичай популізм уособлює плани пошуку "третього шляху" або унікального національного розв'язання суспільних проблем. Ідеальний варіант здебільшого є еклектичним поєднанням формально кращих характеристик різних моделей суспільного устрою, які не завжди можуть бути зіставними.
Державі відведено чільне місце. Вона має виконувати роль захисника народу від приватних власників, окремих державних інститутів, іноземних структур, що діють винятково заради власних егоїстичних. інтересів, і тих, кому вони належать або хто їх очолює/ працює в них. Популізм для задоволення нагальних потреб народу змушений реалізовувати політику інфляції, збільшення бюджетного дефіциту. Він підтримує ідеї націоналізму, виступає проти іноземців, які з різних причин можуть становити загрозу збереженню традиційних суспільних цінностей, певного стандарту життя власного народу. За цих умов відбувається абсолютизація значення ідей належності до народу, до національної культури, які трактують як певне ціле. Одночасно нівелюються відмінності між різними суспільними групами всередині самого народу.
Популістичні політики мають імідж загальнонаціонального лідера, який знаходиться понад усіма головними поділами, є "батьком власного народу". Щодо них застосовують характеристики людини, яка сама себе зробила і володіє харизмою. Переважно популізм передбачає сильного вождя, який потребує підтримки мас у боротьбі з численними ворогами. Внаслідок цього популістичні рухи/партії є централізованими структурами, позбавленими засад внутрішньої демократії. Ідеалом популістичного бачення суспільства є спільнота, яка опирається на засади братерства і солідаризму та інтегрована навколо харизматичного лідера. Відповідно між лідером і народом не повинно бути жодних посередників.
В інституційному плані перевагу надають рухам, а не партіям. До популістичних рухів належать ті, що охоплюють широкі верстви
суспільства, що толерують незадоволення існуючим станом речей і вимагають його радикальних змін. Головна увага під час змін приділяється структурі влади та її персональному складу. Популізм апелює до відчуттів тих суспільних груп, які опинились у найскладнішому становищі, характеризуються протестним потенціалом і незадоволені діями, позицією правлячої еліти.
Популізм набуває особливого значення в умовах перехідних етапів, під час економічних і політичних криз. Такий стан справ часто призводить до кризи традиційних політичних партій, ідеологій, домінуючої сукупності суспільних цінностей, які за умови стабільності демократичного суспільства є амортизаторами або запобіжниками щодо поширення популізму. Популізм є своєрідним індикатором зростання суспільного незадоволення, яке не здатне вже вміститися в традиційні форми і межі політичної участі, що пропонує демократичне суспільство, і відповідно потребує нових форм виявлення для того, щоби влада "почула" народ.
У розвитку доктрини популізму можна виділити три етапи: аграрний, економічний/господарський (латиноамериканський) та політичний, який почав формуватися в європейських країнах наприкінці XX ст. Варто також звернути увагу на те, що в демократичних країнах і тих, котрі перебувають на перехідному етапі свого розвитку в напрямі демократії, популізм може набувати форми політичної мобілізації. Це найчастіше виявляється під час виборів у прагненні сподобатись усім: використанні яскравих епітетів, оцінок щодо правлячої еліти, без жодних застережень стосовно якості аргументів, безкомпромісності у критиці конкурентів, відсутності політичної відповідальності тощо. На жаль, ці характеристики набули надзвичайного поширення, і не передбачається, що в найближчому майбутньому вони зникнуть з політичного життя. Інколи важко знайти відмінність між популізмом і демагогією стосовно певного політика/політики.
Аграрний популізм
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
