Зазначалось, що будь-яка влада, в тім числі й державна, походить від Бога; заперечувався підхід, що джерелом влади є воля людей. Функції держави мали позиціонуватися в просторі від поміркованого інтервенціоналізму до положень доктрини "держави загального добробуту". Втручання держави в сферу економіки мало не лише не обмежувати свободу приватної ініціативи, а навпаки – сприяти підвищенню ефективності приватної ініціативи. Відповідно головними завданнями держави вважали турботу про благо суспільства, захист суспільного порядку та дотримання засад суспільної справедливості. Суспільний порядок мав засновуватись на визнанні
існування ієрархії людей і речей, тому всі, хто виступали проти цієї засади, руйнували визнані Костелом принципи організації суспільства.
Якісно новим положенням, яке отримало свій розвиток в енцикліках Папи Івана XXIII, була теза, що інтереси людини є первинними, вищими за інтереси держави. В міжнародних питаннях Папа активно виступав за мир і мирне співіснування держав з різним суспільним ладом, вирішення всіх спірних питань шляхом переговорів. У енцикліці "Расет in Terris" наголошувалось на необхідності вироблення нової концепції, яка була би здатною не допустити виникнення нових конфліктів, передусім військових. Також було вміщено заклик до заможних держав та ООН у наданні допомоги бідним країнам і народам. Вирівнювання величезних диспропорцій між країнами в цілому світі розглядали як умову встановлення тривалого миру на Землі.
Папа Іван XXIII виступив ініціатором скликання II Ватиканського собору, або XXI Вселенського собору, який розпочався 11 вересня 1962 р. і тривав до 1965 р. Відбулося чотири сесії Собору. На одній з них головував Папа Іван XXIII, а на трьох – його наступник Папа Павло VI (1963–1978). У підсумку роботи сесії було прийнято чотири конституції, дев'ять декретів та три декларації. Серед цих документів суспільно-політичних питань стосувалась Конституція про Костел у сучасному світі "Gaudium et spes" ("Радість і надія")" (1965). У ній наголошувалось, що походження влади від Бога не заперечує участі людей у визначенні засад і сфери реалізації влади та виборі тих, хто мав би реалізовувати владу. Зокрема зазначалось, що "...політична спільнота та публічна влада опираються на природу людини і належать до порядку, встановленого Богом; визначення форми устрою та вибір влади належать до компетенції вільної волі громадян"*30. Костел стосовно форм правління однозначно висловився на підтримку демократичного устрою: "...Костел оцінює демократію як систему, яка гарантує участь громадян у прийнятті політичних рішень, забезпечує можливість вибору та контролю власних урядів, а також, коли виникає в тому необхідність, – заміну їх у мирний спосіб іншими". В Конституції зазначалось, що влада має працювати заради загального добра, тобто сукупності умов суспільного життя, за яких люди могли повніше і швидше досягти власної досконалості. Жодна влада, в тім числі й демократична, не мала права порушувати прав людини, які походили з людської природи, створеної Богом. Костел не можна також ототожнювати з політичною спільнотою, оскільки вони незалежні й автономні у своїй сфері компетенції. Водночас наголошувалося, що Костел завжди готовий до співпраці з політичною спільнотою заради добра людей.
*30: {Цит. тут і далі за текстом, який розміщено в мережі Інтернет http://www. archidiecezja.lodz.pl/czytelni/sobor/kdkwst.html}
Подальше продовження та розвиток концептуальних положень Другого Ватиканського собору відбувалося за часів понтифікату 264 Папи Римського Івана Павла II (1978–2005) – Кароля Юзефа Войтили (1920–2005), першого Папи слов'янського походження. Ознака його понтифікату – поїздки до вірних за кордон. Усього відбулося 104 подорожі (він був першим Папою, який відвідав незалежну Україну в 2001 p.).
Папа Іван Павло II видав 14 енциклік. У контексті суспільно-політичної доктрини Костелу багато з них мають особливе значення. У 1981 р. з нагоди 90-ї річниці енцикліки "Rerum nowarum" ("Нові явища") вийшла в світ енцикліка "Laborem exercens" ("Виконуючи працю"). Вона присвячена людині-працівнику. Папа зазначав, що обов'язком кожної людини є розвиток науки, техніки, культури, моральності, відповідно праця має слугувати цьому розвиткові. Своєрідним індикатором боротьби за соціальну справедливість він вважав профспілки. Саме тому, на думку Папи, вони в своїй діяльності не мають фокусуватися лише на питаннях умов оплати праці, а боротися з усіма суспільними недоліками.
У 1987 р. була опублікована енцикліка "Sollicitudo rei socialis" ("Суспільна турбота"), присвячена аналізу політичних змін і проблем, властивих 80-м рокам XX ст. Згідно з цією енциклікою суспільна доктрина Костелу залишається незмінною, хоча світ на зламі нового тисячоліття зіткнувся з численними новими загрозами. Папа зазначав, що розвиток багатьох народів був ще далеким від досконалості. Чимало проблем, властивих людству раніше, залишилися невирішеними. В енцикліці проаналізовано значення для світового розвитку процесів деколонізації, злиденності, конфліктів, низьких темпів суспільного розвитку. Зокрема зазначено, що продовжує зберігатися суттєва відмінність у рівні розвитку, заможності народів світу. Звернуто увагу на небезпеки, пов'язані з надмірною експлуатацією природних ресурсів заради збільшення споживання, критикувалось також прагнення розвитку за будь-яку ціну. Наголошено, що розвиток має відбуватися заради добра для людини. В світі, що змінюється, дороговказом повинно бути Євангеліє.
Глобальні виклики і проблеми потребували солідарності народів світу. У1991 р. вийшла друком енцикліка "Centesimus annus" ("Сота річниця"), яку видали з нагоди 100-ї річниці енцикліки "Rerum nowarum". У ній розглянуто суспільно-політичну ситуацію в світі, яка склалася внаслідок розпаду системи реального соціалізму. Руйнація комуністичної системи дала змогу подолати багато суттєвих перешкод. Однак з'явилася нова небезпека, що полягала у поширенні радикальної ідеології капіталізму, яка навіть не намагалась вирішувати накопичені суспільні проблеми, а вперто вірила, що їх автоматично розв'яже вільний ринок. Папа наголошував, що не всі суспільні проблеми можна вирішити за допомогою ринку, позаяк прибуток не може бути універсальним суспільним показником. Саме людина становить найвищу цінність, у тім числі й у системі виробництва. Він звертався до питання інтегральної людської свободи, наголошуючи, що приватна власність мала слугувати людині, сприяти її розвиткові. В енцикліці значну увагу приділено критиці марксизму-ленінізму.
Наступником і чинним Папою є Бенедикт XVI (з 2005) – Иожеф Алоіз Ратцінгер (нар. 1927). Він належить до видатних християнських теологів XX ст., автор понад 60 наукових праць, активний противник і критик теології визволення.
Теологія визволення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія західних політичних вчень» автора Романюк А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
