Сучасний процес розбудови самостійної, незалежної держави спонукає до національного відродження усіх сфер життя та системи освіти, навчання і виховання. У зв'язку з цим Державною національною програмою "Освіта" визначено стратегію розвитку освіти в Україні: "Створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації".
Пріоритетні напрями та шляхи відродження національних рис і самобутності українського народу визначено в "Концепції національного виховання", в якій вказано, що створення системи національного виховання визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу національних та загальнолюдських цінностей.
Поряд з цінностями, які, за свідченням українського вченого М.Д. Касьяненка, є об'єктами педагогічних інтересів, насправді мають місце нормативні цінності як за характером, так і за суттю. Це загальнолюдські, загальнонародні цінності. Вони поділяються на матеріальні та духовні здобутки людства разом з досягнутим рівнем знань і культурою їх примноження.
Культура в широкому розумінні — це рівень усвідомленого володіння соціально-історичним досвідом гуманних відносин та створення цінностей.
Серед матеріальних цінностей основними є пам'ятки культури, мистецтва, а також діючі засоби виробництва і створені ними цінності. Серед духовних — система сучасних наукових знань, умінь, досвід творчої діяльності, відкриття, теорії, технології; сучасна культура інтелектуальної праці; система високогуманних демократичних відносин між людьми; загальні закони розвитку особистості, суспільства і людства; закони розвитку природи і технології їх застосування; основні принципи співіснування людини і природи; культура виховання і навчання підростаючого покоління; культура всіх народів і націй, яка відображена у мові, мистецтві, традиціях, релігіях, їхній творчій активності; тисячолітні ідеали людства і світового співтовариства щодо шляхів удосконалення життя.
Такі цінності розглядаються і як позасоціальні, і як соціальні феномени. їх вивчення представляють чотири види теорій: об'єктивно-ідеалістичних (неокантіанство, неотомізм, інтуїтивізм, послідовники гуссерліанської феноменології); суб'єктивно-ідеалістичних (логічний позитивізм, емотивізм, лінгвістичний аналіз в етиці); натуралістичних теорій цінностей (теорія інтересу, еволюційна етика) та марксистська теорія.
Представники першого виду теорій трактують цінність як потойбічному сутність поза простором і часом; другого — як явище свідомості, в ній спостерігають прояв психологічного настрою, суб'єктивного ставлення людини до об'єктів, які оцінюють; третього — як вираження природних бажань людини або законів природи в цілому; четвертого — як суто соціальні явища, як прояви певних суспільних відносин і як усталені норми громадської свідомості. Остання відображає світоглядний характер цієї свідомості, але не розкриває його цілком, бо світогляд неможливо зводити тільки до тієї чи іншої ціннісної позиції. Марксистський світогляд у своїй основі є науковим розумінням світу та поглядів на суспільство, він ґрунтується на наукових знаннях історичних законів.
Отже, визначення ціннісних орієнтацій особистості передбачає розгляд фундаментальних педагогічних понять, процесів та явищ в єдності підходів: історичного, теоретичного, технологічного, культурологічного.
Історичний аналіз педагогічних явищ і процесів сприяє критичному осмисленню кожного конкретно-історичного періоду, що дає змогу формувати систему спеціальних понять та категорій.
Теоретичний аналіз положень щодо процесів виховання, навчання, освіти особистості, її розвитку і становлення дає можливість визначати їх цілі, ціннісні орієнтири та вимоги до типу особистості.
Технологічний підхід до діяльності особистості розглядається як результат проектування, моделювання, конструювання, прогнозування педагогічного процесу.
Культурологічний підхід передбачає розгляд майстерності особистості з боку надання їй можливості особисто вибирати власний спосіб діяльності.
Кожному періодові розвитку людства відповідають визначені суспільні цілі, характер і зміст виховання та освіти, конкретна мета.
Мета визначається як усвідомлена потреба або передбачуваний результат діяльності, що може бути матеріальним чи духовним продуктом, а також організованим у певний спосіб процесом, системою формування якостей особистості, навчання, створенням умов для досягнення того чи іншого результату. Мета формується на підставі досвіду життя, думок, ідей, ціннісних орієнтацій, ідеалів, віри в їх здійснення та вимог суспільства.
Мета виховання в період первіснообщинного ладу зводилася до створення умов для формування моральних та трудових якостей підростаючого покоління. В цей період виховання виникло як засіб передавання досвіду і знань старшого покоління молодшому, найдосвідченіші люди племені були одночасно вихователями. Вони знайомили дітей із законами племені, звичаями, легендами, правилами релігійного культу, трудовими вміннями та навичками, способами полювання та вирощування рослин, тобто відбувалось моральне і трудове виховання. Характер системи педагогічних знань виявлявся у формі народної мудрості, порад, легенд, вірувань, звичаїв, обрядів, які можна віднести до народної педагогіки. З появою рабства виникла соціальна нерівність людей, яка призвела до привілеїв у вихованні панівних груп населення. Для передавання досвіду і знань від покоління до покоління виникає писемність, спочатку малюнкова в Китаї та Єгипті, потім символічна, ієрогліфічна, пізніше в Єгипті ієрогліфічне письмо було замінено ієратичним. :
Ще у третьому тисячолітті до нашої ери виникли перші школи в Індії, Китаї, Єгипті. У них вивчали релігію, філософію, арифметику, астрономію та інші науки. У Давній Греції та Римі з'являється ціла плеяда філософів: Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт та ін. Мета виховання у цей період була започаткована у вигляді формули "калокагатос", що означає виховання прекрасної людини, в якій гармонійно поєднуються духовні та фізичні якості. Характер педагогічних знань визначається педагогічними теоріями, філософськими та літературно-художніми творами.
Характер і зміст освіти та виховання, крім морального і трудового, поповнюється розумовим, фізичним, естетичним. У цей період створюються цілісні системи світського виховання, які пізніше знайшли своє відображення у гуманістичній педагогіці епохи Відродження, педагогічних концепціях періоду становлення капіталізму, періоду буржуазних демократій, класичній педагогіці сенсуалізму.
Середньовічний період розвитку суспільства позначився конгломератом трьох станів: аристократії, духовенства та селянства, кожен з яких мав свої цілі виховання. Перший — рицарське виховання, другий — благочестя, третій — працелюбство. У цей період виникають перші університети, церковно-монастирські та міські школи. Однак поступово з розвитком капіталізму представники Реформації та гуманізму критично оцінювали феодальні погляди на людину і суспільство, вимагаючи гармонійного розвитку людини як творця матеріальних і культурних цінностей.
Період розвитку капіталістичних відносин позначився виникненням різних напрямів педагогічної науки: ліберально-буржуазного, буржуазно-демократичного, революційно-демократичного, соціалістично-марксистського. Видатний педагог XIX ст. К.Д. Ушинський визначив виховання як цілеспрямований, свідомий процес формування гармонійної особистості, метою якого є сформовані якості: гуманність, чесність, правдивість, працелюбство, дисциплінованість, відповідальність, гідність, патріотизм, любов до Батьківщини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна педагогіка» автора Богданова І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
