Постійні завдання соціальної педагогіки:
• здійснення соціальної адаптації людини;
• аналіз та осмислення основних рівнів соціалізації особистості;
• організація й забезпечення міждисциплінарних зв'язків соціальної педагогіки;
• вивчення особливостей соціально-педагогічних процесів: соціалізація, адаптація, реабілітація, профілактика, корекція, перевиховання;
• виявлення та педагогічно доцільне використання можливостей соціальних факторів, які впливають на людину на різних вікових етапах її розвитку;
• вивчення виховних можливостей різних соціальних інститутів;
• створення педагогічних технологій попередження впливу негативних факторів соціального середовища на становлення особистості.
Тимчасові завдання соціальної педагогіки:
• надання екстренної кваліфікованої допомоги дитині, котра знаходиться в кризовому стані;
• організація культурно-дозвільної діяльності дітей-інвалідів у певних умовах мікросоціуму.
Загальна мета соціально-педагогічної науки полягає у розкритті її сутності, обґрунтуванні методологічних засад, закономірностей, принципів, форм, методів вивчення особистості дитини, в розробці науково-методичної системи організації соціально-педагогічної діяльності. Провідна роль у з'ясуванні сутності соціально-педагогічної науки належить методології, яка визначає систему підходів щодо дослідження означеної проблеми.
Системний підхід передбачає взаємозв'язок та взаємозалежність між відносно самостійними структурними і функціональними компонентами науки. До самостійних структурних компонентів науки належать: методологічні засади, мета, завдання, зміст, принципи, форми, умови, прогностичні тенденції розвитку науки тощо. Функціональні компоненти науки: проектуючі, гностичні, процесуально-діяльнісні, управлінсько-організаторські тощо.
Особистісно-діяльнісний підхід пов'язаний з організацією діяльності об'єкта соціального впливу у такий спосіб, щоб він був активним учасником спілкування, праці, вибору змісту і форм соціально-педагогічної роботи. Цей підхід вимагає від соціального педагога творчої праці, яка передбачає вибір певного змісту, форм, методів та прийомів відповідно до потреб об'єктів впливу залежно від їхніх індивідуальних проблем.
Культурологічний підхід спрямований на те, щоб виховати творчу особистість шляхом засвоєння нею накопичених людством цінностей культури і створення нових. Цей підхід вимагає від соціального педагога й соціального працівника спеціальних знань про внутрішні процеси духовного світу людини, закономірності соціокультурного побуту особистості.
Аксіологічний (ціннісний) підхід передбачає реалізацію завдань гуманізації суспільства.
Етнопедагогічний підхід спрямований на врахування в роботі з різними категоріями людей їхньої культури, звичаїв, етнічних особливостей у цілому.
Компетентний підхід вимагає з'ясування педагогічних, соціологічних, філологічних, історичних, психологічних, медичних, юридичних та інших компетентностей соціальних педагогів.
Антропологічний підхід вимагає врахування знань інших наук про людину.
Функції соціально-педагогічної науки, виходячи з предмета і завдань дослідження, поділяються на теоретичні (описові, пояснюючі, діагностичні, прогностичні) і технологічні (проективні, перетворюючі, корегуючі). Успішніше реалізуються технологічні функції, а саме: розробляються плани, програми, посібники, вдосконалюється зміст соціально-педагогічної діяльності.
Закономірності соціальної педагогіки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна педагогіка» автора Богданова І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ“ на сторінці 6. Приємного читання.
