Згідно з Законом України "Про загальну середню освіту" (1999). соціалізація шкільної молоді відображає низку об'єктивно визрілих у суспільстві потреб і проблем, для розв'язання яких створено передумови. Розглянемо деякі з них.
Передусім подовження середньої освіти до дванадцяти років, яке дає можливість довше перебувати під освітнім та виховним патронатом навчальних закладів. Крім того, профільний характер навчання протягом останніх трьох років (10— 12 класи) забезпечує учням набуття фахової кваліфікації. Запропоновані заходи дають можливість раціональніше розподілити за роками навчання наявний навчальний матеріал, запобігаючи перевантаженню учнів та доповнюючи його необхідними сучасними компонентами за рахунок варіативної частини програм. Особливу увагу приділено обдарованим дітям, яким надається право і створюються умови для засвоєння програмних знань методом випередження і складання іспитів екстерном.
Новим законом про середню освіту визначено також завдання і статус інших освітніх інституцій, які відіграють чималу роль у соціалізуючому процесі підростаючого покоління. До них належать позашкільні і професійно-технічні навчальні заклади та міжшкільні навчально-виробничі комбінати.
Отже, провідне місце у процесі соціалізації дітей відіграють загальноосвітні заклади завдяки своїй багатофункціональності та різноманітності. Соціалізуючий процес в умовах загальноосвітніх закладів характеризується появою різноманітних проблем у школярів, пов'язаних з усвідомленням та розумінням ними власного "Я"-образу. Розглянемо деякі особливості розвитку дітей шкільного віку.
Російський учений Б.Г. Ананьєв, вивчаючи характерні риси психологічної структури особистості, виділив у підростаючих поколіннях "типові характери епохи", соціально значимі властивості їхнього поводження й інтелекту, основи їхнього світогляду і готовність до праці. На його думку, індивідуальна мінливість усіх цих властивостей людини як особистості визначається взаємодією основних компонентів статусу (економічного, правового, сімейного, шкільного тощо), зміною полів і систем відносин у колективах (макро- і мікрогрупах), у загальному соціальному становленні людини. Відповідно до характеру цієї взаємодії розвиток окремих властивостей відбувається нерівномірно й у кожен момент цього розвитку — гетерохронно, зі ще більшим діапазоном розбіжностей між "старими" ролями, раннішими, загальними і пізнішими спеціальними суспільними функціями особистості, ніж це відбувається у віковій еволюції організму.
Серед багатьох концепцій розвитку особистості доцільно виділити системно-рівневу концепцію розвитку особистості, що запропонувала Л.І. Анциферова. Вона припускає, що кожна стадія розвитку особистості характеризується особливими психологічними новоутвореннями, новими принципами функціонування і що всі, зокрема самі ранні стадії розвитку психіки, мають неабияке значення для повноцінного формування особистості, для всієї її подальшої долі.
Пильної уваги заслуговують роботи з психології ранньої юності І.С. Кона, який докладно вивчив найважливіші теорії юнацького віку, нові тенденції і методи психології розвитку, визначив місце перехідного віку у структурі життєвого шляху, а також співвідношення вікових та індивідуальних особливостей, простежив діалектику сталості й мінливості особистісних рис та інші питання.
Новоутворенням юнацького віку присвятив свої дослідження німецький філософ і психолог Є. Шпрангер. Характеризуючи комплекс психо-фізіологічних процесів, він виділив головні, які пов'язані з відкриттям "Я" і появою життєвого плану, розвитком рефлексії та поступовим вростанням у різні сфери життя, усвідомленням власної індивідуальності та її властивостей з установкою на свідому побудову власного життя.
Специфічності перехідного віку приділив увагу представник гештальтпсихології К. Лєвін. На його думку, вона виявляється у психіці, для якої типові: суперечності, невизначеність рівня домагань, підвищена сором'язливість і одночасно агресивність, схильність приймати крайні позиції й погляди.
Узагальнюючи роботи з психології розвитку особистості, визначимо такі факти:
• основним способом існування особистості є її розвиток;
• закономірності загального психічного розвитку особистості залежать від природно-біологічних передумов і соціально-економічних умов життєдіяльності;
• загальні властивості юнацької психології не змінилися, але вони по-різному виявляються у конкретних історичних умовах;
• особливості розвитку старшокласників виявляються в індивідуально-психологічних новоутвореннях, у переході особистісної сфери на нові рівні функціонування, у формуванні нових стратегій рішення життєвих завдань;
• у процесі розвитку особистості здійснюється інтеграція різних психологічних функцій, підсилюється взаємозв'язок різних властивостей і характеристик, накопичується розширення і поглиблення зв'язків особистості з навколишнім світом, людьми і суспільством.
Важливого значення набуває проблема розвитку особистісної сфери старших школярів, тому важливо визначити деякі особливості цього віку:
• відбувається вплив критичного підліткового періоду в першій його фазі (12—14 років) на становлення і розвиток особистості в наступній фазі — фазі ранньої юності (16—18 років);
• криза підліткового віку в першій його фазі пов'язана з виникненням у цей період нового рівня самосвідомості, характерною рисою якого є поява у підлітка здатності й потреби пізнати самого себе як особистість, що володіє властивими саме їй відмінними якостями;
• незалежно від розходжень у соціалізації підлітків, загальними психологічними особливостями є розвиток рефлексії, що породжує потребу зрозуміти самого себе і відповідати власним вимогам;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна педагогіка» автора Богданова І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ“ на сторінці 1. Приємного читання.
