РОЗДІЛ III ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

За сучасних умов молодь вільна у своєму виборі на ринку робо­чої сили. Нині ніхто в адміністративному порядку не примушує до суспільно корисної праці. При цьому дуже важливо, щоб у процесі навчання й виховання у молоді сформувалися погляди на престиж­ність тієї чи іншої професії, того чи іншого заняття з урахуванням об'єктивних суспільних потреб. Водночас потрібна досить гнучка й мудра економічна політика держави щодо розвитку суспільного виро­бництва в усіх його сферах, запровадження дійових економічних стимулів до роботи у пріоритетних напрямах, від яких вирішальним чином залежить стабілізація та подальший розвиток економіки.

Досвід радянської школи показав необґрунтованість ленінського підходу, що "Коммунистический труд в более узком и строгом смысле слова есть бесплатный труд на пользу общества... труд добровольный, труд вне нормы, даваемый без расчета на вознаграждение, без условия о вознаграждении, труд по привычке на общую пользу и по созна­тельному (перешедшему в привычку) отношению к необходимости труда на общую пользу, труд, как потребность здорового организма" [Ленин В.И. ПСС. - Т.40. - С. 315].

У школі переважала утилітарна праця – формальний додаток до шкільного навчання, насамперед як засіб штучної професіоналізації загальної освіти. Така праця мало пов'язана з інтелектуальним, фізич­ним, моральним, у цілому всебічним і гармонійним розвитком особис­тості, перспективними тенденціями сучасного виробництва, потреба­ми, запитами школярів. Виховне завдання такої праці невелике. Криза "трудової підготовки", "трудового виховання" стала глибокою та очевидною.

Надзвичайно гострою проблемою трудового виховання стала проблема знецінення продуктивної праці і втрата її привабливості. Психологічні наслідки апологетики заняття бізнесом не у виробничій галузі, а в торгівлі і посередництві, ідеалізація псевдо-підприємництва, зовсім не пов'язаного з інтересами українського народу, і збільшенням національних багатств України, перекоси соціальної свідомості у цій сфері висувають перед педагогікою специфічне історичне завдання — протистояти омані влади і тих, у чиїй компетенції перебуває система трудової підготовки і трудового виховання шкільної молоді України.

Праця в школі, в тому числі й пізнавальна, повинна мати особистісну й соціальну спрямованість, передбачати усвідомлену, різнома­нітну діяльність, врахування вікових психофізіологічних особливостей учнів. Переосмислення призначення і характеру шкільної праці ви­кликало появу нових нестандартних підходів, що містять у собі цілий ряд альтернатив: від повної відмови від продуктивної і навіть навча­льної праці школярів до організації шкільних кооперативів, бізнес-структур, які схожі на госпрозрахункові підприємства, що діють за законами ринкової економіки. При цьому впроваджуються нові техно­логії трудового виховання, здійснюється диференціація трудового навчання, поліпшується матеріальна база, вводяться нові навчальні курси.

Необхідно й надалі розробляти інноваційні моделі трудового виховання молоді в умовах виробничої конкуренції і ринкових відно­син, безробіття і готовності молоді до боротьби за свої права в сфері зайнятості.

Це були найважливіші завдання виховання в класичному їх ро­зумінні. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки виділяють також правове, екологічне, економічне виховання.

Завдання 6. Правове виховання учнів є надзвичайно гострою проблемою в Україні. Необхідність поглибленого вивчення і практич­ної реалізації виховання свідомості, законослухняності, право-захищеності дітей і дорослих обумовлена двома факторами; перш за все, розробкою і впровадженням у життя нових основ українського зако­нодавства і, по-друге, приєднанням України до міжнародних конвен­цій і документів про права дітей і молоді. Радянська педагогіка обме­жувалась поверхневим відображенням цієї важливої галузі виховання. Проблема дотримання і порушення прав школяра висувається як така, що потребує методичних, теоретичних і процесуально-виховних розробок. Про гостроту потреби в становленні і розвитку педагогіки права свідчать, зокрема, новітні дослідження педагогічних конфліктів у стосунках учитель - учень.

Завдання 7. В останні десятиріччя проблеми екологічної культу­ри людини, екологічного виховання набули статусу державного стандарту освіти в Україні. Це обумовлено такими факторами: напру­жений стан зберігається в районах, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС; на грані екологічної кризи Придніпров'я, При­дністров'я, Донбас, басейни Чорного і Азовського морів; в багатьох містах України гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі перевищують у десятки разів; зростають обсяги токсичних промислових відходів; стан двох третин водних джерел не відповідає нормативам, здійснюються небезпечні забруднення підземних вод; багато гектарів колись плодоносних земель нині вилучені з сільсько­господарського виробництва у зв'язку з ерозією, затопленням, засолоненням, перетворюванням у пустелю; частина продуктів харчування небезпечна для використання в їжі, оскільки насичена пестицидами, нітратами, гормонами і радіонуклідами; зростає смертність українсь­кого народу, захворюваність алергічними, онкологічними та іншими небезпечними хворобами, відсутня достатня і оперативна інформованість населення з екологічних проблем.

Постала гостра необхідність вирішення екологічних проблем на державному рівні. Важлива роль в організації екологічного всеобучу, неперервної екологічної освіти, екологічного виховання належить загальноосвітній школі.

Загальноосвітня школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища. Ця мета конкретизується в завданнях:

1) освітні (пізнавальні) – розширення знань про наукову карти­ну природи. Формування умінь і навичок оберігати її;

2) виховні – формування наукового світогляду, екологічної культури, почуттів патріотизму, любові до природи, бережливості, працьовитості, колективізму, позитивної соціальної орієнтації;

3) розвиваючі – розвиток творчих здібностей, навичок дослідни­цтва, експериментування, винахідництва.

Найважливіші принципи екологічного виховання: комплексний підхід до реалізації освітніх, виховних і розвивальних функцій, здійс­нення предметних і міжпредметних зв'язків, зв'язку з життям; форму­вання інтересу і природоохоронної самостійності учнів, поглиблення і зміцнення знань учнів з основ наук; наступності у навчанні, оптимізації навчання.

Природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртка, під час проведення екскурсій; у процесі суспільно корисної праці, різних масових заходів нерідко учні висту­пають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товари­шів, місцевого населення, беруть участь в озелененні, доглядають лісопарки та ліси, охороняють рослини і тварин, обліковують і зміц­нюють ерозійні ґрунти, береги водойм. Вони роз'яснюють населенню правила збирання ягід, грибів, плодів, лікарських рослин, проводять спостереження за станом популяції рідкісних видів, інвентаризують місцеву флору і фауну.

Успіху природоохоронної освіти сприяє й дослідницька робота учнів, під час якої вони розширюють свій екологічний світогляд, оволодівають методами дослідження природи, накопичують певний досвід у справі охорони природи. Необхідно також прищеплювати учням навички естетичного сприймання природи, формувати гуманіс­тичні ідеали.

Таким чином, екологічне виховання є настійною вимогою часу; воно нерозривно пов'язане з розумовим, моральним, естетичним, трудовим, фізичним вихованням учнів.

Завдання 8. Економічне виховання також стало життєвою не­обхідністю, особливо в умовах переходу до ринкових відносин, важ­ливим засобом підвищення творчої активності мас, формування в кожної людини почуття господаря, дбайливого ставлення до своєї власності і власності інших, використання природних ресурсів, сиро­вини, матеріалів, палива, енергії.

Економічне виховання учнів спрямоване на вироблення у них економічного мислення, почуття громадянина-господаря, бережливого ставлення до індивідуальної, колективної і суспільної власності, умінь застосовувати здобуті економічні знання у повсякденному житті і діяльності, раціонально використовувати матеріальні й духовні цінно­сті, примножувати їх на виховання таких моральних якостей як почут­тя господаря своєї справи і своєї держави, відповідальність, ділови­тість, організованість, підприємливість, творче ставлення до праці, вміння порівнювати власні потреби з можливостями їх задоволення, поєднувати особисті інтереси з колективними і загальнонародними та загальнодержавним и.