Розділ «4.3. Етичні вчення Давнього Китаю»

Зародження давньокитайської філософської думки припадає на VIII ст. до н. е. Тогочасні мислителі переймалися переважно моральною проблематикою, з якою за актуальністю могли конкурувати хіба що проблеми побудови ідеальної держави і права. Здебільшого вона стосувалася відносин між людьми різних соціальних верств, моральності правителя, стосунків у сім'ї тощо. Вже у найдавнішій пам'ятці китайської народної творчості "Ші цзин" ("Книзі пісень") піддано осуду жорстокість, несправедливість правителів, хоча в інших її розділах прославлялись їх сила, благородство, доблесть, що відповідало поглядам тогочасної аристократії. Різноманітні аспекти моральної проблематики (досконалість правителя, моральні якості особистості) порушено в "Шуцзин" ("Книзі історії").

Значну роль у становленні і розвитку етики Давнього Китаю відіграла "І цзин" ("Книга перемін"). Основна й* ідея полягає у нероздільності неба, землі і людини, у визнанні постійних змін природних і суспільних явищ, зумовлених взаємодією "янь" та "інь" (світлого і темного, твердого і м'якого, чоловічого і жіночого, успішного і невдалого тощо). Янь — активне, всепроникаюче, те, що освітлює шлях пізнання; інь — пасивне, темне начало. Символіка, афористичність і термінологічна багатозначність "Книги перемін" відкривали простір для найрізноманітніших філософських її тлумачень представниками різних філософських шкіл Давнього Китаю. Кожне питання вони висвітлювали через призму моральності.

Етика даосизму

Етика конфуціанства

Як етична філософсько-релігійна доктрина конфуціанство є духовною основою китайського суспільства, оскільки формулює засади соціального порядку, обґрунтовує ідеал досконалої людини.

Його засновник китайський мислитель Конфуцій (Кун-цзи, Кун Фу-цзи, Кун Цю, Кун Чжунні), який жив протягом 551—479 до н. е. Він мало цікавився основними проблемами філософії, зокрема онтологією та гносеологією, зосереджуючись переважно на проблемах природи моралі, сім'ї, управління державою. За переконаннями Конфуція, поведінка, суспільне становище людей, їх моральні норми залежать від неба, вищої духовної сили, яка діє свідомо, є творцем і водночас частиною природи. Небесне веління є долею, якій підкоряються і люди, і держави: "Для життя і смерті існує доля; багатство і знатність залежать від неба... Небо породило в мені моральні якості". Людині слід беззаперечно виконувати волю неба, оскільки воно карає за провини.

Конфуціанство (кит. — школа вчених-книжників) — етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою.

Основною ідеєю конфуціанства є непорушність установлених небом порядків у Піднебесній (Китаї). Етика конфуціанства проголошує верховенство добра над злом, основним поняттям, своєрідним моральним законом якої є "жень" — гуманність, людинолюбство, людяність. Учення про жень було на той час новою мораллю, що ставила під сумнів засади патріархально-родових звичаїв, намагалася регулювати стосунки між незнайомими, не з'єднаними родинними зв'язками між людьми у великих містах, які у своїй взаємодії переслідували різні, а часом протилежні інтереси. За конфуціанською етикою, людина, яка щиро дотримується принципу людяності, не скоїть зла, вона здатна виявляти шанобливість, ввічливість, правдивість, кмітливість, доброту. Тому шанобливу людину не зневажають, ввічливу — підтримують, правдивій — довіряють, кмітлива досягає успіхів, а людина добра може використовувати інших. До людей слід ставитися так, як до дорогих гостей, потрібно стримувати себе, щоб поводитися згідно з ритуалом, а на те, що не відповідає його вимогам, не слід дивитися, його не можна слухати, робити.

Обумовлюючи відносини людей у суспільстві і сім'ї, моральний принцип жень перебуває в органічному зв'язку з принципом сяо — шанування рідних і старших: "Молоді люди повинні вдома виявляти шанобливість до батьків, а поза домом — поважність до старших. .."; "За життя батьків — служити їм, дотримуючись ритуалу. Коли вони умруть, поховати їх відповідно до ритуалу і приносити їм жертви, керуючись ритуалом". Церемонії, тобто зовнішні вияви поваги, синівської любові, відданості, украй необхідні.

На визнанні важливості церемоній ґрунтується принцип лі (правило, норма, ритуал, церемоніал, етикет), всупереч якому не можна ні дивитися, ні слухати, ні говорити, ні діяти. Без лі не може існувати держава. Він має бути основою виховання, яке вибудовується на особистому прикладі, вимозі до неухильного дотримання церемоній, етикету. Ця вимога часто критикувалася, оскільки, як стверджували її опоненти, людині, що дотримується приписів конфуціанства, ніколи бути доброчесною і творити добро, тому що вона зайнята безперервними церемоніями.

Конфуціанство не обминає увагою людських вад, яких можна позбавитись шляхом самовдосконалення. Адже, хоч би як людина цінувала правдивість, відвертість, мужність, твердість, людинолюбство, вона повинна їх навчитися, тобто виховувати в собі ці якості. Інакше їй не минути тупості, баламутства, грубості. А не виробивши любові до навчання, людина завдасть собі непоправної шкоди.

Традиційна китайська ідеологія ґрунтувалася на асоціативному розумінні залежності правителя ("вана") від Неба як джерела благодаті — магічної сили "де", завдяки якій "ван" ("Син Неба") упорядкував суспільство. Конфуцій вважав, що ця сила спрямована не лише на правителя — кожна людина відповідальна за справи у суспільстві і здатна на них впливати. Таке розуміння передбачало ширший діапазон свободи індивіда, водночас підвищувало відповідальність його перед суспільством.

Якщо Лао-цзи трактував "дао" як об'єктивний всесвітній принцип, то Конфуцій — як людське "дао" (істинний принцип людської діяльності). Еталоном людини, яка йде по шляху дао, він вважав "цзюн-цзи" (шлях "благородного мужа") — морально самостійної і самодостатньої особи, щирої і правдивої у словах, чесної, шанобливої та справедливої у вчинках.

Благородний муж є представником аристократії та досконалою людиною. Однак належність до аристократії не гарантує людської досконалості, оскільки для цього потрібна наполеглива праця над собою. Стати благородним мужем надзвичайно складно (навіть себе він не вважав таким), адже це — ідеал, орієнтир для тих, хто дбає про самовдосконалення.

Основні якості благородного мужа — жень (людинолюбність, милосердя, гуманність), і (справедливість), чжі (знання), лі (ритуал, обряд, етикет, церемонія), вень (вихованість).

Гармонійними і моральними він вважав лише справедливі стосунки між людьми. Для утвердження справедливості правитель має діяти як правитель, а підданий — як підданий, батько — як батько, син — як син. Відносини між людьми у суспільстві мають вибудовуватися в дусі солідарності, подібної до стосунків у сім'ї. їх необхідно регулювати переважно нормами моралі, а не права. Для реалізації принципу справедливості потрібні знання того, що і як слід робити, а також дотримання правил благопристойності, наслідком чого є міра та упорядкованість поведінки і діяльності.

Упорядкованість відносин громадян, правильна поведінка передбачають постійний контроль і самоприборкання, підкорення культурній нормі, без якої неможлива стабільність у суспільстві. Принцип справедливості теж спрямований на самоприборкання, обмеження впливу егоїзму на поведінку і діяльність людини. Благородний муж має дотримуватися і створених мудрецями-правителями стандартів, традицій, в яких акумульовано досвід тисячоліть.

Обираючи собі друзів, слід орієнтуватися на те, що одні з них корисні, інші завдають шкоду. Корисним є справедливий друг, щирий друг і друг, який багато знає; шкідливий — підлесливий (лукавий), нещирий друг і друг красномовний (базіка).

Благородний муж, на думку Конфуція, найбільше цінує справедливість. Навіть із простими людьми він поводиться справедливо. Сміливий, але несправедливий, благородний муж викликає смуту; смілива, але несправедлива мала людина стає розбійником.