Розділ «8.»

Незабаром, у квітні 1948 року, слідство проти українських повстанців, що потрапили в полон на теренах Чехословаччини було припинено, але не для того, щоб відпустити на свободу - для того, щоб передати Польщі. В комуністичній країні не обов'язково було дотримуватися своїх обіцянок, навіть даних міністром, адже для неї є лише один обов'язок - вірність Сталінові. 28-го липня того ж року Щиґельського перевели до Моравської Остряниці, де командира передано польській поліції. [168]

Поляки зустріли українських повстанців нелюдськими знущаннями та звірячими побоями. Ґжеґож Мотика подає в своїй книзі приклад полоненої зв'язкової СБ ОУН Галини Лебедович, яку під час слідства били шкіряними батогами, вражали током, вішали за ноги на цілу ніч чи душили, вливаючи до носа воду. [169] Жодної інформації про ці тортури протоколи допитів не містять, про них стало відомо лише тільки завдяки скарзі, написаній постраждалою вже після смерті Сталіна. Аналогічно у протоколах допиту Володимира Щиґельського немає ані слова про застосування тортур, але не доводиться сумніватися, що леґендарного «Бурлаку», воювати з яким поляки боялися більше, ніж ставати під трибунал, зустрічали не менш «люб'язно».

До 12-го жовтня сотенний перебував в Мокотовській тюрмі у Варшаві, [170] після цього його, згідно звернення Військової Районної Прокуратури в Ряшеві від 28-го вересня 1948 року перевели до Ряшева. Переведення до цього міста арґументувалося тим, що "Щеґельський Володимир, будучи командиром, проявив свою діяльність на теренах воєводства Ряшівського". [171]

30-го жовтня Ряшівська прокуратура розпочала слідство проти сотенного «Бурлаки», протягом листопада до 3-го грудня тривали допити, які проводив офіцер безпеки Олександр Худзік. 27-го листопада він підготував на основі допитів «Постанови про притягнення до карної відповідальності». [172] Вже через три дні було підготовлено «Акт оскарження», що містить двадцять одну сторінку тексту. [173] Серед десяти звинувачень, висунутих проти Володимира Щиґельського, одне з них може позмагатися в абсурдності з уже цитованим чеським. Отже, його звинувачено в тому, що він "до грудня 1944 року на території СРСР, від того часу до 21-го червня 1947 року на теренах Польщі в околицях Перемишль, Сянок, Бжозів, Лісько, а потім до арешту, тобто до 3-го вересня 1947 року на території ЧСР належав до нелеґальної організації, що виступала під назвою Українська Повстанська Армія, яка намагалася позбавити Польщу державної незалежності і відірвати південно-східну частину її теренів". [174]

Суд розпочався в перший день 1949 року - останнього року в житті леґендарного сотенного. Процес тривав три дні, і 4-го січня суд оголосив Володимиру Щиґельському свій вирок - смертна кара. Цікавий випадок із цього процесу наводить в своїх спогадах Анна Карванська-Байляк. Розповідає полячка Стаха, що перебувала в залі суду, мова йде про про час, коли Володимиру було вже оголошено вирок: "Стаха не знала того, чи сотенний перебував тут тому, що розглядається його справа, чи, може, привели його в ролі свідка. Вона казала: "Який він пристійний, який джентельмен, який педант. Моя сестра принесла обід, і я попросила його, щоб почастував. Він ґречно подякував, поцілував мою руку і відповів: «Не можу скористатися з пропозиції пані» - «Чому?» - «Бо ніколи не зможу пані віддячити»". [175]

Ще три місяці перебував Володимир Щиґельський в Ряшівській В'язниці на Замку, очікуючи виконання вироку.

Коли 7-го квітня 1949 року Володимира Щиґельського-«Бурлаку» вивели на подвір'я тюрми для розстрілу, довкола вже панувала весна, яка невтомно пробуджувала до життя природу. І саме в цю фантастичну пору воскресіння йому судилося померти. Він був молодий, йому було лише 28 років, він хотів жити, його думки летіли далеко поза тюремні мури до коханих дружини та сина, давно небачених батьків та сестри. Незважаючи на це, він зумів достойно зустріти смерть - бо вмів достойно прожити життя. О 20:15 пролунали постріли - кулі зупинили серце незламного героя. Та вони не зупинили боротьби за святу ідею свободи, і навіть коли по кількох роках замовкла луна останніх пострілів українських повстанців, ця боротьба продовжувалася. Продовжувалася в душах українців боротьба ідеї проти системи. Перша, здавалося б, приречена, друга виглядала нездоланною. Тим не менше перемогла ідея, і на руїнах імперії постала Україна. Постала завдяки Володимирові Щиґельському та тисячам інших борців, що поклали своє молоде життя на вівтар її незалежності.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!