Розділ «2.»

Командир сотнi «Ударники-4» Bолодимир Щиґельський-«Бурлака» належить до найвiдомiших своїх побратимiв - його iм'я не сходило довгий час з шпальт чеських, словацьких, нiмецьких, iнших європейських та американських газет. Бiльш того, у звiтi Центрального Розвiдувального Управлiння (ЦРУ) про допит чотирьох старшин УПА, що прибули восени 1947 року до Нiмеччини, американцi називають «Бурлаку» правою рукою самого Степана Бандери. [16] Незважаючи на це, ще донедавна не було написано навіть короткого біографічного нарису про життя леґендарного сотенного. Щойно в 1998 році з'явилась стаття автора цих рядків, метою, якої було подати загальну картину життя героя. [17] Надзвичайно велике значення для увічнення пам'яті Володимира Щиґельського мали відзначення 50-ої річниці його загибелі, що відбувалися в 1999 році в Перемишлі, Торонто та Львові. [18] Значною мірою завдяки їм авторові цих рядків вдалося знайти багато додаткових матеріалів, що дозволяють подати більш глибокий аналіз діяльності сотенного і проливають світло на багато до того часу нез'ясованих моментів його життя.

При написанні цієї праці використано різноманітні джерела. Найцікавішими і найінформативнішими з них є протоколи допитів Володимира Щиґельського (чеські від 7 та 14 вересня 1947 року та польські від 23 до 26 листопада 1948 року), особисті зізнання Володимира Щиґельського з 1 листопада 1948 року. Ці унікальні документи, які походять із чеських та польських архівів, автор отримав від редактора «Літопису УПА» професора Мак-Мастерського університету Петра Потічного. Зберігаються вони у бібліотеці Торонтського університету в фонді "The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine", Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»". З цієї ж групи документів походять і акти звинувачень проти сотенного з чеського та польського боків, протокол виконання вироку смерті, свідчення Франтішека Остроги. Отже, перший чеський протокол (в перекладі польською мовою, очевидно, зробленому для польських слідчих) написаний 7 вересня в командуванні військової частини «Тепліце» (спеціально створеної для боротьби з УПА на теренах Чехословаччини), власне він містить найбільше інформації про життя «Бурлаки» до моменту його вступу в УПА, а саме про дитячі роки, участь в боротьбі на Карпатській Україні, службу в «Леґіоні Сушка» та українській поліції. Наступний чеський протокол надзвичайно точно розповідає про проходження сотні «Ударники-4» чехословацькими теренами, він подає інформацію майже про кожен день рейду. Польські протоколи найбільше розповідають про бурхливу діяльність цього відділу і його командира на території Закерзоння, починаючи з літа 1944 і до літа 1947 року.

Багато потрібної інформації містять також документи українського підпілля. Серед них слiд вiдзначити "Денник вiддiлу УПА «Бурлаки», ведений B.Щиґельським", [19] (на жаль, до нас дiйшов лише його фраґмент), "Денник вiддiлу УПА пiд командою «Бурлаки», ведений бунчужним «Буркуном»", [20] та "Денник хорунжого Ярослава Kоцьолка, командира сотнi «Ударники-6»", [21] оперативні звіти командування Тактичного Відтинка УПА «Лемко», опубліковані Євгеном Місилом в збірнику документів «Репатріація чи депортація». [22]

Проблематикою боротьби чеської армії та загонів служби безпеки з відділом «Бурлаки» займалися чеські автори. Перша книга, присвячена цій проблематиці, з'явилася в Чехословаччині вже незабаром після закінчення так званої «Акції Б» - операції армійських підрозділів та загонів служби безпеки проти УПА на теренах цієї країни. Це була книга Вацлава Славіка «Справжнє обличчя бандерівців». [23] Написана вона була на замовлення чеської служби безпеки - Сбору Народні Безпечності (СНБ), а тому годі було сподіватися від неї об'єктивності описуваних подій. Книга не є науковим дослідженням у буквальному розумінні цього слова, а радше пропаґандистським памфлетом, та, незважаючи на це, містить багато цікавої інформації про сприйняття словаками ідей, пропаґованих упівціями, про боротьбу із ними чеської армії та СНБ, а також про проходження рейду сотнею «Бурлаки» теренами Чехословаччини. В 1965 році з'явилася ще одне спеціальне дослідження з цієї проблематики Франтішека Кауцького та Ладіслава Вандурека «Під прапором тризуба», в ньому також приділено багато уваги боротьбі із сотнею «Бурлаки». Зміст книги складають короткі нариси, побудовані на документах чеських архівів та спогадах учасників описуваних подій. Ця публікація містить надзвичайно багато свідомих перекручень фактів, що зроблено з метою очорнити український національно-визвольний рух загалом та діяльність повстанських відділів на теренах Чехо-Словаччини зокрема. Вона є цікавою хіба фотографічними матеріалами, поміщеними в ній. Значно більше інформації знаходимо у книзі згадуваного Богуша Хньоупека «Бандерівці». [24] Автор книги описує боротьбу з українськими повстанцями, учасником якої був він сам. Зважаючи на це, книга має мемуарний характер, хоч і з використанням документів (посилання на місця знаходження яких, автор, на жаль, не подає), а отже, містить багато суб'єктивних оцінок та висновків, особливо стосовно українських повстанців, яким він безпідставно приписує ряд злочинів. Загалом як і в попередніх авторів у Хньоупека яскраво протупає упереджене ставлення до українських повстанців. Щодо біографії Володимира Щиґельського, то цінним є те що автор цієї книги розповідає не тільки про діяльність його на теренах Чехословаччини, а подає також багато інформації про життя сотенного до вступу в УПА. Найновішим дослідженням чеської історіографії, присвяченій проблематиці УПА, є книга Яна Фіали «Звіт про акцію Б», видана у Празі в 1994 році. На жаль, і ця монографія не позбавлена необ'єктивних оцінок на адресу українського національно-визвольного руху, її автор і надалі послуговується радянською термінологію, визначаючи цей рух як фашистський. Відповідно, і Володимир Щиґельський названий Фіалою "типовим представником українського фашистського руху". [25] Попри те, книга містить багато цікавого матеріалу, адже побудована на архівних матеріалах колишньої Чехословаччини.

Певні відомості подають і книги польських авторів, особливо, ті, що розповідають про діяльність сотні «Ударники-4» на Закерзонні. Найбагатшою фактографічно є нова книга Ґ.Мотики «Так було в Бещадах». [26] Певна інформація є і в книзі Щесняка і Шоти «Дорога в нікуди». [27] Короткі, але змістовні дані про посадовий склад сотні «Ударники-4» подає «Інформатор про нелеґальні антидержавні організації і збройні банди, що діяли в Польщі у 1944-1956 рр.» [28] Дуже багато тенденційної, свідомо перекрученої інформації містять книги іншого польського автора Владіслава Ярніцького «Спалена земля» та «Погоня за Бурлакою», [29] їх швидше можна трактувати як художній твір, аніж як вірогідне історичне джерело.

Цінним джерелом до написання цієї роботи послужили також, як опубліковані, так і записані автором, спогади людей, які особисто знаали уславленого повстанського командира.