Розділ «1.»

За час маршу в ліси група Володимира Щиґельського, що нараховувала 10 поліцаїв, зросла, за рахунок добровольців, які бажали вступити до лав УПА, до кількості сто осіб. [55] У селі Жерниця Вижня відділ зустрівся з Мирославом Онишкевичем, на той час заступником командира Військової Округи УПА «Буг». Він на особистій зустрічі з Володимиром Щиґельським закріпив за ним командування новосформованим відділом. Тоді ж Володимир прибрав собі повстанський псевдонім - «Бурлака», що незабаром став відомий на все Закерзоння. [56] 5 серпня у селі Гучвиці відділ «Бурлаки» зійшовся із двома сотнями новобранців під командою «Лиса» (прізвище невідоме) та «Біра» (Василя Шишканенця). [57] Після цього Мирослав Онишкевич провів реорганізацію всіх відділів, зробивши з них три сотні по 70 вояків в кожній. Володимира Щиґельського призначено командиром куреня, до складу якого входили його сотня, сотні «Біра» та «Пугача» (Володимира Качора). [58] Вже на наступний день новосформований курінь отримав завдання виконати акцію проти польських бойовиків в місті Балигород. Після її виконання відділ відступив в напрямку до села Стежниця, біля якого відбувся бій повстанців з радянськими партизанами, в результаті якого упівці понесли перші втрати - 6 вбитих. [59]

В селі Жерниця Вижня до куреня приєдналася група (близько 100 осіб) під командою окружного провідника Служби Безпеки «Лугового». Разом з ним прийшов, знайомий Щиґельському ще з часів Карапатської Січі та Перемиської поліційної школи, Василь-Мартин Мізерний-«Рен». 7 серпня проведено нову реорганізацію відділів, з яких створено три сотні. «Бурлака» залишився командиром другої сотні, натомість командування куренем передано «Ренові». [60] Зважаючи на те, що більшість новобранців не мала військового вишколу, вирішено провести в Карпатах вишкільний табір. Місце для нього на полонині Букове Бердо (висота 1335 метрів) обрав сам Василь Мізерний. [61] Обране воно було дуже розумно з тактичної точки зору, адже було важко доступним і створювало чудові умови в разі ворожого нападу. Окрім того, з полонини відкривався чудовий краєвид - ось як описує його в своїх спогадах «З юнацьких мрій в ряди УПА» учасник вишколу Іван Гарасимів-«Палій»: "З цієї полонини було видно далеко на всі сторони світу. На півдні стриміли високі шпилі Закарпаття, що доходили до 1480 метрів висоти. На захід, вздовж словацького кордону, гори понижувалися. Прямо на північ гори переходили в підгір'я та в надсянську низину. Дивлячись на схід в погідні дні, ми бачили гору Парашку ген біля Сколього та нашу славну Маґуру. Довкруги були чудесні мальовничі краєвиди, що ними можна довго насолоджуватися". [62] Саме в цьому мальовничому місці 18 серпня 1944 року було закладено вишкільний табір, який пробув тут до 24 вересня. Ось як описує його Володимир Щиґельський: "Після приходу на Букове Бердо до нас приєдналися інструктори підстаршинської школи, котрі розпочали проводити з нами бойовий вишкіл, а саме: зброєзнавство, теренознавство, муштра, партизанська і лісова боротьба, також викладали нам політичну тематику, про історію України, повстання і мету боротьби УПА, її способи і методи. Керівником тієї школи був сам «Рен», а викладачами були «Лісовий», «Крісовий», «Жайворонок», «Олег» та інші". [63] Зважаючи на те, що Володимир Щиґельський мав вже достатній військовий вишкіл (Карпатська Січ, «Леґіон Сушка», поліційна школа) він небагато часу проводив власне на терені табору. Його приділили до групи, що час до часу робила випади на шосе Турка-Самбір, де в засідках вони здобували у відступаючих німців та угорців зброю та амуніцію, вкрай необхідну для українських повстанців. [64] Тоді ж Володимир здійснив з групою повстанців напад на німецький табір під час якого йому вдалося врятувати 50 полонених українців. [65]