Розділ «3.»

Bолодимир Щиґельський вийшов з небагатої української родини. Його батько Омелян, 1892 року народження, походив із села Янковичі на Тернопільщині. [30] В роки першої свiтової вiйни він воював на iталiйському фронтi, по її закiнченнi у 1918 році осiв у Львовi, де почав працювати взутярем. Того ж року Омелян Щиґельський одружився з Марiєю Прус, уродженкою Яричева на Львівщині, молодшою вiд свого чоловiка на 14 рокiв. Подружжя оселилося в будиночку на вулиці Довгій (потім перейменовано на вулицю Ясінського, тепер - Алішера Навої) на Знесінні. Тут 8-го серпня 1921 року у них народився син, якого назвали Bолодимиром. [31] Через три роки в сiм'ї Щиґельських з'явилась ще й донька - Євгенiя.

Дитинство Володимира пройшло серед маленьких і звивистих вуличок Знесіння, характерних для цього району Львова. Зовсім недалеко від його помешкання здіймався над низькими будовами Високий Замок, оточений чудовим парком, що місцями нагадував справжній гористий ліс. Очевидно, саме з цими місцями були й пов'язані найяскравіші дитячі спогади майбутнього сотенного.

Батьки Володимира бажали не просто дати синові добру освіту, а дбали також про його національне виховання. Тому у 1927 році відправили його до початкової української школи імені Короля Данила, що знаходилася на вулиці Жулкевського, 62 (тепер вулиця Богдана Хмельницького). [32] Ось, що згадує про цей період життя сам Щиґельський: "Наскільки пам'ятаю, вчительський склад цієї школи складали виключно ідейні українці. Вони намагалися прищепити в наші душі під час навчання історії ідею боротьби українського народу за самостійну Україну". [33] Закінчивши навчання в початковій школі, в 1931 році Володимир стає учнем Філії Академічної Ґімназії у Львові. Тут також панував український національний дух, всі викладачі, за винятком вчителів польської мови та польської історії, були українцями. Особливий наголос робився на вивченні української літератури та історії, які викладав ґімназистам професор Радзикевич. [34]

Звичайно, великий вплив на формування юнака справляли не тільки ті ідеї, які йому намагалися донести в школі чи вдома, значною мірою до цього долучилися й події, що відбувалися в навколишньому світі. Адже юність Володимира Щиґельського припадає на бурхливі тридцяті роки, час, коли протистояння між свідомим українством і польською окупаційною владою дедалі більше загострювалося. Саботажна акція ОУН проти маєтків польських колоністів, пацифікація, атентати та інші бойові акції ОУН - це все те, що відбувалося довкола і що не могло не залишити слідів у свідомості Володимира. Безперечно, спричинився до формування майбутнього сотенного УПА й суд над бойовиками ОУН Біласом і Данилишиним, що набув дуже широкого розголосу. Мужня постава підсудних під час процесу та страти зробила їх ідеалами для тисяч українських юнаків. 22 грудня в день страти, коли всі українські церкви Львова прощались з героями могутнім дзвоном, напевно, не один з них згадував п'ятий пункт «Декалогу Українського Націоналіста»: "Пімстиш смерть великих лицарів".

В наступному 1933 році ОУН провела так звану «шкільну акцію», в час якої школярі відмовлялися говорити польською мовою, вимагали української мови від викладачів та масово нищили польську державну символіку. Невідомо, чи брав Володимир Щиґельський участь у цій акції, але вона так чи інакше торкнулася кожного школяра-українця. Звичайно, такі акції посилювали польські репресії, до боротьби із зростанням серед учнівської молоді радикальних настроїв прилучився також Іван Бабій, директор Філії Академічної Ґімназії, в якій навчався Володимир. Зважаючи на те, що згаданий директор виключав із свого закладу учнів тільки через підозру в приналежності до ОУН, а інколи й просто здавав їх поліції, 25 липня 1934 року на вулиці Личаківській його було вбито з наказу цієї організації. Не пройшли поза увагою Володимира й гучні Варшавський та Львівський процеси над Степаном Бандерою та іншими українськими націоналістами в 1935-1936 роках, саме їх він згадує, розповідаючи про часи свого навчання в ґімназії. [35]

Ще в 1931 році десятилітній Щиґельський активно включається до українського громадського життя і вступає до лав спортивно-патріотичної організації «Сокіл». Власне тут він вперше отримав знання, що з часом стали йому дуже у пригоді. "В «Соколі», - згадує він, - окрім ґімнастики, мали ми також військовий вишкіл, що проходив нелеґально. Військові заняття, які складалися з орієнтації в терні, маршів, нічних маршів, атак загонів, розтягування в ланцюг і тому подібне, проводив підпоручник польської армії, прізвище якого я не пам'ятаю, який був однак українцем і до санаційного уряду був неприхильно налаштований. Зброєю ми не володіли, тому що її не було, проробляли теорію, а на заняттях в терені вживали замість карабінів киї". [36] Ще одним спортивним захопленням майбутнього сотенного УПА був футбол. До 1938 року він був гравцем місцевої знесінської команди «Чорноморець». [37]

Окрiм фiзичного загартування Bолодимир Щиґельський дбав i про iнтелектуальне вдосконалення, в 1935 вiн вступає до львiвської «Просвiти», де брав активну участь у роботі драматичного гуртка. [38] Ймовiрно десь тодi ж вiн вступає до юнацтва ОУН. Прямих доказів цього немає (ніде у своїх зізнаннях він не згадує про це), але опосередковано свідчать про це ряд ним же наведених фактів. Зокрема, при масових арештах і обшуках, що проводила польська поліція після вбивства ОУН міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, затримано також і Володимира, а в помешканні родини Щиґельських проведено обшук. [39] В 1937 році, через підозру в приналежності юнака до нелеґальної організації, очевидно, мова йде про ОУН, проведено другий обшук його житла. [40]

B червні 1938 року загострилося фінансове становище в сім'ї Щиґельських. Грошей, які батько отримував з ремонту та шиття взуття, не вистачало для утримання родини. Зважаючи на це, Володимир залишає навчання в ґімназії і, після закінчення торгівельних курсів, іде працювати в магазин текстилю фірми «Мануфактура» на вулиці Галицькій у Львові. [41]