Розділ «1.»

Незабаром прийшла весна, остання весна «Бурлаки» на рідних українських землях. Вже від самого початку 1947 року стало зрозумілим, що поляки рішуче налаштовані будь-яким коштом знищити повстанський рух. З кожним днем збільшувано кількість військ на Закерзонні. Протягом лише березня того року сотня «Бурлаки» мала шість великих боїв з відділами ВП, в результаті одного з них, 16-го числа, Щиґельский втратив свого доброго товариша - чотового «Ваньку». [108]

Тим часом, 28 березня бійці іншого повстанського відділу під командою Степана Стебельського-«Хріна» в засідці вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Його загибель від рук упівців поляки вирішили використати для остаточного розв'язання українського питання на Закерзонні шляхом цілковитого виселення українського населення з цих теренів. Рівно через місяць, 28 квітня, командування ВП зосередило тут п'ять дивізій піхоти, одну дивізію Корпусу Внутрішньої Безпеки, три додаткові полки, як допоміжні сили використовувалися сотні народної міліції (МО) та її добровільного резерву (ОРМО). Загалом поляки стягнули на цей невеликий клаптик землі близько двадцяти тисяч солдат. [109] Так почалась сумнозвісна акція «Вісла». Цій величезній навалі військ та техніки українське підпілля могло протиставити лише близько двох-двох з половиною тисяч бійців УПА і членів цивільної сітки ОУН. [110] Отже, співвідношення сил між ворогуючими силами становило приблизно один до десяти на користь поляків. Окрім того, після спустошення українських сіл повстанці залишилися практично без матеріальної бази. В такій екстремальних умовах командування УПА видає наказ про перехiд частини повстанських вiддiлiв на територiю CРCР, для продовження боротьби, iнша ж частина повинна була перейти пропаґандистським рейдом до американської зони окупацiї Нiмеччини. Власне, до тієї другої частини, поряд із сотнями «Крилача», «Ластівки», «Громенка» приділено й «Бурлакову». Взагалі, сам рейд на Захід був запланований ще в 1945 році, але його проведення через несприятливі зовнішні умови відкладалося. Врешті, в 1947 році акція «Вісла» виступила своєрідним каталізатором, що пришвидшив його виконання. Метою цієї акції, за словами Головного Командира УПА Романа Шухевича, було: "передати за кордон інформацію про московсько-більшовицьких та польсько-більшовицьких окупантів та їх окупантську політику на українських землях". [111]

В травні 1947 року дійшло до об'єднання сотень «Ударники-6» та «Ударники-7» з сотнею Володимира Щиґельського. Перебувати теренах, переповнених ворожими військами, звідки вже виселили українське населення, ставало з кожним днем важче, а остаточного наказу про відхід в рейд сотні не отримували. Зважаючи на це, Володимир Щиґельський особисто виходить на зв'язок із заступником провідника ОУН на Закерзонні Василем Галасою-«Орланом». [112] Тут він дізнається, що справа про відхід в рейд вирішена, але остаточного наказу від Провідника Ярослава Старуха-«Стяга» ще немає. Розуміючи, що кожен день очікування приносить важкі втрати повстанцям, Василь Галаса 25-го травня особисто видає наказ про відхід сотень на Захід, [113] який сотні «Ударники-4», «Ударники-6» та «Ударники-7» отримали по зв'язку від окружного провідника ОУН Перемищини Мирослава Гука-«Григора» 30-го травня 1947 року. [114]