Розділ «3.»

Наприкінці жовтня 1944 року Василь Мізерний зконтактувався з командуванням УПА-Захід і отримав наказ повертатися у Західні Карпати на Лемківщину. [70] Для полегшення переходу командир розділив свій курінь на дві групи, в першу потрапили сотні «Веселого» та «Нечая», в другу - «Байди» та «Бурлаки».

Під час просуваня на захід, 17 листопада друга група потрапила в оточення НКВД під Сторонною на Самбірщині. Саме в цьому бою вперше яскраво проявився військовий талант Володимира Щиґельського. Отже - слово учаснику бою Модесту Ріпецькому: "Вчасним ранком 17 листопада місцеві мешканці принесли нам вістку, яку одержали від знайомих із сусіднього села, що пограничні війська та інші спецвідділи НКВД вирушили на облави до поблизьких лісів. Сотенний «Бурлака» попередив стежі й вислав розвідників до села, щоб зібрати додаткові дані про ворога […]. Рівночасно «Бурлака» зарядив чотових приготуватися до виходу з села разом з табором. До сотні «Байди», яка квартирувала в лісі на лісничівці, «Бурлака» вислав зв'язкових з відомостями про рухи військ НКВД […]. Коли ми вже почали відступати до лісу, наші найдальше висунені на схід застави повідомили, що в тому місці, де квартирувала сотня «Байди», спалахнув завзятий бій […]. Сотенний змінив свій наказ і доручив залишити весь табір в селі, а самим відступати в напрямі лісу та йти на допомогу сотні «Байди» […]. Наша розстрільна посувалася в напрямі бою, що не вгавав ні на хвилину. Не встигли ми пройти півкілометра, як на ліве крило посипався кулеметний вогонь. Швидко після цього, ворог почав стріляти з усієї зброї на позиції цілої сотні […]. Командир сотні знаходився в центрі нашої рострільної. Він видав наказ припинити наступ й зайняти становища. Розгорівся важкий позиційний бій. В ході бою виявилося, що втрачено зв'язок з нашим правим і лівим крилом […] - ситуація ставала щораз серйознішою: нам загрожувало цілковите оточення. Сотенний «Бурлака» видав наказ приготуватися до відступу, але, щоб змилити ворога, спершу посилити вогонь з усієї зброї. Вміле маневрування в лісистому терені дало нам змогу не тільки відв'язатися від ворога, але й забрати з поля бою ранених […]. Близько краю лісу був вигідний для оборони горбочок. На ньому сотенний зупинив відділ, щоб дати можливість воякам відпочити й щоб вдарити по енкаведистах, які будуть гнатися за нашими слідами […]. Противник не мав настільки сил, щоб іти слідом за всіма нашими розчленованими групами, а може й боявся, щоб не потерпіти більших втрат. Бій у лісі біля лісничівки затих. Дві чоти командира «Бурлаки», що відлучилися під час бою, долучили тимчасово до відділу «Байди». Сотня "Бурлаки" втрат вбитими не мала". [71] Автор дозволив собі таку розширену цитату, що описує бій, зважаючи на те, що саме в цій акції проявилися, як найяскравіше всі характерні риси «Бурлаки»-військовика. Миттєве вміння прилаштуватися до змінної ситуації, чудова орієнтація в терені і використання його умов, воєнна хитрість, повне взаєморозуміння з своїми вояками, здатність чудово поєднати це все і скористати з цього, поставили з часом цього, тоді ще тільки двадцятитрьохрічного, сотенного в ряд кращих повстанських командирів.

В грудні 1944 сотня «Бурлаки» перейшла в районі Лютовиськ польсько-радянський кордон, і заквартирувала в селі Ступосяни Ліського повіту.

Так як Перемищина перетворилася в прифронтову зону, і війська НКВД разом з прикордонниками проводили масові облави з метою знищення ще не зміцнілих сотень УПА, Василь Галаса-«Орлан» та Яків Чорній-«Ударник» вирішили розділити повстанські відділи на дрібні групи і приділити їх до цивільної сітки ОУН, що мала приготовлені на випадок облав криївки. [72]