Розділ «6.»

В ніч з 3-го на 4-те вересня сотенний Володимир Щиґельський-«Бурлака», разом із чотирма іншими членами своєї групи потрапив у полон. Так як довший час обставини захоплення сотенного в полон були невiдомi, то ця подiя швидко обросла леґендами. Згiдно з однiєю з них, «Бурлака», повiривши у гостиннiсть двох словацьких жiнок, зайшов до них у хату поїсти, та одна з них, пiдiйшовши ззаду, вдарила його залiзним ломом по головi. Пiсля цього його непритомного здали чеським воякам. [148] Іншу версію цієї події подає сам Володимир Щиґельський, проте й вона містить багато суперечливих моментів, і фактів, придуманих, явно постфактум, для полегшення свої долі та долі ув'язнених з ним товаришів. Отже, слово сотенному: "Потім ми поголилися і вислали Офелію [Ольгу Ханас, санітарку сотні - В.В.] саму, неозброєну, до Яношіково. Дістала вказівку, щоб виглядала вояків і одного офіцера і розповіла йому, що недалеко є «Бурлака» і що хоче здатися. Офіцер мав показати дорогу куди іти, щоб не було стрілянини. Подорозі вона зустріла робітника. Той при зустрічі зрозумів, що вона належить до відділу УПА, і здивувався, чого ще не на другому боці Вагу, дав їй хліба. Офелія цим питанням була так здивована, що не знала, що робити. І з робітником повернулася до нас в ліс. Робітник був балакучий і розповів, що вже перевіз через Ваг кілька членів УПА і ми могли б теж вже бути за Вагом. Я цьому не вірив, а роз'яснив, що не хочу переходити Ваг, що мені про це не йдеться [виділення автора - В.В.], що хочу з цілою групою здатися. Підкреслив, що не треба обманювати. Протягом подальшої розмови розказав нам робітник, що Ваг не обсаджений військом (я добре бачив, що там є вояки). Жартома я йому сказав, що, коли нас переведе на другий бік Вагу, дістане золотий годинник. Потім він приготувався йти і пообіцяв, що принесе хліба. Повернувшись, він приніс хліба і кожному спиртного. Ці продукти приніс сам. Коли передав спиртне, відходячи додому сказав, що прийде ще ввечері. Чекали його аж до вечері. Після смеркання старий робітник прийшов і наполягав, щоб ми сіли на воза - він перевезе нас, але я був проти цього під приводом того, що йдемо на вечерю до його роботодавця. Від нього я отримав вечерю і йому довірився я, що хочу здатися чехословацьким воякам. Після вечері ми вийшли з хати і робітник знову став наполягати, щоб ми сідали на воза і він всіх нас перевезе на другий бік Вагу. Я вагався, покликав Офелію вбік, попросив, щоб дала перевезтися сама, знайшла офіцера і повідомила йому, що ми чекаємо на другому березі біля хати і хочемо здатися. Офелія відійшла з робітником, а коли обоє переправилися через Ваг, вистрелила ракета. З того я зрозумів, що це домовлений знак, і що прийдуть вояки. Повернувся до хати, відклав з іншими зброю і чекав на прихід чехословацьких вояків. Через 15 хвилин прийшла з командиром-поручником одна чота і передали нас присутньому генералу". [149] Цю версію, яка демонструє надмірне бажання повстанців здатися в полон, ставив під сумнів також Богуш Хньоупек, добре знайомий із обставинами полонення «Бурлаки». [150] Отже, згідно з його інформацією, лісоруб Ільчук (в свідченнях «Бурлаки» фіґурує як старий робітник) був добре знайомий з поручником чехословацької армії Викидалом, що брав участь у протиупівських акціях. Власне вони обоє й розробили план захоплення групи Володимира Щиґельського в пастку. Почалося все з того, що Ільчук випадково зустрів «Офелію» в лісі. На наступний раз вона прийшла на зустріч із сотенним, який почав довідуватися в лісоруба, чи є на Вагу військо. Ільчук, який вже здогадався з ким має справу, переконав його, що немає. В результаті вони домовилися, що той перевезе повстанців, за що мав отримати золотий годинник на ланцюжку. "А як зрадить - побачить. Витяг пістолет. Куль вистачить і на нього, Ільчука, і на Бурлаку. Домовилися зустрітися того ж вечора під Білими Скелями". [151] Повідомлені про це, чехи чекали на переправу «Бурлаки», а коли зрозуміли, що з Ільчуком тільки «Офелія», кинулися до будинку. "О 23.15 поручник Викидал обсадив вибраними вояками вікна хати, з іншими вдерся в двері. Бурлака і його товариші могли вже лише виконати наказ: «Руки догори!»". [152]

Захоплення в полон «Бурлаки» чехи вважали великою перемогою для себе. Того ж дня командувач «Тепліце» Юліуш Носко привітав з успішним завершенням операції "всіх офіцерів, ротмістрів, курсантів, вояків, всіх службовців СНБ, підпорядкованих Тепліце, які в шеститижневих бойових умовах успішно завершили ліквідацію банди Бурлаки". [153] Ян Фіала писав з цього приводу: "Розбиття найнебезпечнішої сотні «Бурлаки» і взяття в полон її командира було найвизначнішим успіхом чехословацької армії в боях проти УПА в 1947 році і одночасно воно творило його вершину". [154] Цей же автор далі подає: "Вплив бандерівського руху на нашу внутрішню ситуацію значно ослаб після ліквідації сотні «Бурлаки» і його штабу". [155]

Інформація про арешт Щиґельського блискавично облетіла газети, про неї також сповіщали розвішені по всій країні плакати із зображенням сотенного. Ось що пише про це Іван Кривуцький, що також потрапив в полон тоді на теренах Чехословаччини: "Проїздимо Ружомберок. Глянув на будинки - і свої очам не повірив: за вітринами магазинів стояли різної величини портрети Бурлаки. На одному перехрещенні вулиць на розі будинку було фотоательє. Тут портрет на весь зріст, майже в натуральну величину. Конвоїри теж звернули увагу, але якихось ворожих реплік не пам'ятаю. Вони знали, хто на портреті". [156]

Одразу після арешту, Володимира Щиґельського в супроводі генералі Носка відвезли до Жиліни. Тут він зустрівся з міністром внутрішніх справ Чехословацької Республіки. Розмова торкалася тих українських повстанців, що ще пробували пробитися до Німеччини. Міністр запевняв, що вирватися з оточення у них немає шансів, а подальші спроби це зробити принесуть тільки не потрібні втрати як з боку упівців, так і з боку вояків чехословацької армії. Він запропонував Щиґельському написати звернення до вояків УПА із закликом віддатися до рук чехословацької влади. Сотенний висунув такі умови: полонені повстанці будуть трактовані як військовополонені з усіма, ґарантованими цій катеґорії міжнародними угодами правами, і, що було дуже важливо для упівців, їх не передадуть до Польщі. Міністр дав обіцянку дотриматися цих умов, [157] і 5-го вересня 1947 року сотенний «Бурлака», який і надалі вважав себе відповідальним за життя підпорядкованих йому вояків, написав звернення «До членів УПА на території Чехословаччини».

Першим місцем ув'язнення Щиґельського була тюрма у Брезно над Гроном. Саме тут 7-го і 14-го вересня відбулися перші допити. Під час їх проведення Володимир, розповідаючи про себе та український визвольний рух, намагався пояснити своїм, одурманеним комуністичною пропаґандою, тюремникам, чим насправді була Українська Повстанська Армія, за що і проти кого вона боролася. Після допитів його перевезли до Жиліни, а потім і до Кошиць, де розмістили в т. зв. Штефанкових казармах. Ставлення до в'язнів довгий час було досить приязним, вони навіть мали можливість зв'язуватися із цивільним словацьким населенням і отримувати від нього допомогу одягом та харчами. Навіть тут, в ув'язненні, «Бурлака» залишався справжнім командиром і намагався піклуватися про своїх солдат. Він, зокрема, організував масовий протест в'язнів проти поганого харчування. [158] Протест мав конкретний позитивний результат - повстанці отримали краще харчування.

Цікавий момент, який засвідчує повагу як полонених стрільців, так і їх тюремників до Володимира Щиґельського, наводить Микола Бойко у своїх спогадах «На грані двох світів»: "Одного холодного дня заготовляємо дрова, коло нас вартують конвоїри. Підходить підпоручник, словак, і каже, що сьогодні привезуть сюди Бурлаку, щоб ми постарались його привітати. Бачимо, що нині, як ніколи, на території казарми багато офіцерів, серед них два полковники. Десь через годину в браму в'їзджає чорний лімузин, а в ньому Бурлака в супроводі військових. «Сагайдак» (колишній чотовий сотні Щиґельського - В.В) кричить голосно: «В два ряди збірка!». Ми стрілою вибігаємо на вказане місце, вирівнялися. Всі офіцери здивовані дивляться, що ми робимо. Лунає команда: «Струнко! Вправо глянь!». Ряди рівні, як шнур. Виходить Бурлака з авта, знімають з нього наручники, до Бурлаки підходить полковник і вітається за руку. Сотенний в своїм односторої, з поясом, у фуражці, обличчя задумане […]. Бурлака рівним кроком простує до нас, підходить до «Сагайдака», стає три кроки перед ним, і той йому докладає: "Друже командире, чотовий Сагайдак зголошує: 75 стрільців полонених при праці, розрізують дрова". Бурлака спокійним тоном сказав чотовому, щоби дав «Спочинь», подає йому руку, усміхається, підходить до стрільців і вітається з кожним". [159]

Навіть полонений Щиґельський не втрачав почуття власної гідності, вимагаючи від тюремників ставитися до нього як до військовика і старшини. Коли польський офіцер, що приїхав у Жиліну, щоб опізнати Щиґельського, звернувся до нього зі словами: "Бачиш, бандите, таки ми тебе піймали" - той гнівно відповів: "Я не бандит, я такий же офіцер, як ви. Я командир сотні Української Повстанської Армії". [160] Ще один цікавий випадок розповідає Іван Кривуцький, що деякий час перебував з «Бурлакою» в чеському ув'язненні. "Одного дня після обіду, - читаємо тут, - зайнятий писанням, я почув якусь мішану польсько-російську мову та ще й з грубою нецензурщиною […]. Глянув - і побачив якогось польського офіцера і вояків в роґатівках. Офіцер високий, худорлявий, із сивими скронями, віком за 50 років, стояв перед вікном Бурлаки і на своєму жарґоні підвищеним тоном грубив йому, ображав нецензурними словами. Бурлака не мовчав, теж кидав свої репліки. Спокійно коротко нагадував, що пан у Карпатах не був такий хоробрий, як тепер, перед вікнами. Я приглянувся через вікно до непрошеного гостя збоку і не сумнівався, що він добре випив. Обличчя зморщене, пропите, чоботи брудні. Бурлака спокійно радив йому: «Пане полковнику, коли їдеш до чужої країни не треба напиватися, як свиня». Потім ще додав, що чоботи треба чистити спереду і ззаду". [161]