Розділ «5.»

В середині серпня 1947 року відділ «Бурлаки» вийшов в долину ріки Ваг. Тут на допомогу чехам прийшла сама природа - ріки Ваг і Орава вийшли з берегів, утворивши для повстанців практично нездоланну перешкоду. Єдиний можливий шлях переходу через ріки на захід перекрив полк «Словаччина». [137] Кількість вояків армії та служби безпеки (СНБ), залучена до протиупівських акцій зросла до 15304 солдат. [138] Крім того, після бою на Маґурі Лупчі, командуючий генерал Юліуш Носко вирішив практично облишити переслідування сотні «Громенка» і зосередити всі сили на розбитті бурлаківців. [139]

Командування «Тепліце» виявило місце знаходження сотні «Бурлаки», і до 14-го серпня її військами було повністю оточено північну частину Малої Фатри (Фатранський Крівань) на правому березі Вагу по лінії Варін-Бела-Терхова-Зазріва-Парніца-Шутово-Турани-Врутки-Стречно-Варін. До оточуючих частин були прилучені для їх посилення танки. Загалом, лінія оточення на той момент становила 75 кілометрів. [140]

Просуватися далі цілісним відділом ставало просто неможливим. Нелегко Володимирові Щиґельському було зважитися на його поділ, розуміючи, що він як командир відповідає за життя всіх своїх вояків, і сотенний ще деякий час вагався. Ось запис, зроблений власноручно командиром відділу 15-го серпня: "Роздумую на всі лади і приходжу до переконання, що найкраще було б поділити відділ на малі групи, однак, жаль мені хлопців, з якими вже так багато перейшов, і які вже так багато мають за собою. Одначе, щось треба робити, бо далі рейдувати цілістю в напрямку, про який ворог вже досконало знає, не дається. О годині 16-тій роблю відправу почту і чотових, під час якої ще нічого не вирішую. Розбираю справу з усіх сторін і вирішую ще зробити відправу ройових. О годині 22-гій сходимо на підгірок і варимо їсти. Сон не береться". [141]

А 16-го серпня, тобто вже на наступний день, «Бурлака» остаточно приймає рішення про поділ відділу, який на той час нараховував 68 бійців, на сім окремих груп. [142]

Бої чеської армії та загонів СНБ із повстанськими відділами, яким вперше вдалося дістатися аж на теренів Чехії, викликали паніку в країні. Про УПА заговорили не тільки газети та радіо, але й члени уряду та парламентарі Чехословаччини. Особливо в нагнітанні паніки «відзначилися» представники Комуністичної партії, які почали кричати про змову Демократичної партії (опозиційної до комуністів) і бандерівців з метою повалити існуючий суспільний лад. [143]

18-19 серпня в Братиславі відбулась конференція Союзу Словацьких партизан, яка постановила домагатися від влади долучення їх до боротьби з відділами УПА. [144] Загальна істерія довкола «бандерівського питання» в країні спонукала владу кидати проти нечисленних повстанських відділів все більші і більші сили. В результаті, за інформацією Богуша Хньоупека, оточення повстанців було настільки щільним, що на кожних чотири метри припадало по одному воякові. [145]

28-го серпня командування військ оточення востаннє змінило їхню дислокацію, в результаті чого кільце довкола «Бурлаки» було зменшено на 40 кілометрів. [146] У повстанців швидко закінчилися продуктові запаси, можливості поповнити їх не було жодної. Почався голод. У цій ситуації Володимир Щиґельський вносить 31-го серпня до свого щоденника наступний, передостанній, запис: «До голови приходять різні думки, але незламна віра у поборення каже нам далі держатися. Частіше, як завжди, сниться хата, жінка, дитина… Цікаво, що вони роблять. Чи здорові, чи у своїй хаті, чи, може, десь на Сибірі… Нічого кохані… Це все за Україну… Це все за краще завтра. Якщо вже не для мене, то для тебе, коханий сину! Пам'ятай і не забувай, що батько твій боровся за святі ідеали, за визволення народу з-під большевицького ярма, за свободу, вільність і незалежність української держави! Смерть мені не страшна, хоча грозить на кожному кроці, і хоч дуже хотів би з вами кохані ще бути… Одначе тішуся і гордий з того, що якраз мені припала честь і слава визволяти свій рідний край». [147]