Розділ «6.»

Коли 29 грудня Володимир Щиґельський прибув до свого куреня, то застав тут жваву підготовку до нападу на місто Бірчу. Ця акція, що проходила якраз на Різдво 1946 року, стала однією з найвідоміших повстанських операцій на Закерзонні, а тому зупинимося на ній докладніше. Ще в кінці минулого 1945 року відбулося два перших штурми цього міста: 22 жовтня його провів рейдуючий курінь під командою Павла Вацика-«Прута», а трохи пізніше як через місяць сотні під командою «Бурлаки» вдалося попалити передмістя цього польського бастіону. Причиною такої пильної уваги українських повстанців до Бірчі було те, що поляки перетворили її на базу для своїх нападів на довколишні українські села. "В цьому бандитському гнізді, - читаємо в нарисі «Бірча», - відбувалися безперервні бандитські екзекуції над українцями, схопленими польським військом чи міліцією в час наступів на українські села. Звідти ворог робив безперервні бандитські напади на українське населення і найжорстокішими терористичними методами змушував його до виїзду. Туди звозили польсько-більшовицькі бандити у військових і цивільних мундирах пограбоване українське добро, туди зганяли з цілого терену на муки і катування арештованих українців". [86]

Прилучення Володимира Щиґельського, який брав безпосередню участь у попередньому наступі на Бірчу, до підготовки теперішньої акції було дуже корисним. Загалом, до штурму залучено чотири відділи, а саме: сотні «Ударники-4» (командир Володимир Щиґельський-«Бурлака»), «Ударники-7» (командир Григорій Янківський-«Ластівка»), «Ударники-2» (командир Дмитро Карванський-«Орський» - заступав пораненого сотенного Михайла Дуду-«Громенка») та «Ударники-6» (командир сотенний «Яр», прізвище не відоме). Загальне керівництво перебрав на себе курінний Михайло Гальо-«Коник».

Ввечері 6 січня він виступив перед вишикуваними і готовими до бою повстанцями. "У цей Святвечір, - читаємо переказ його промови в спогадах Михайла Озимка-«Залізняка», - наша мета піти у відплатну акцію проти Бірчі, щоб знищити це вороже кубло, яке палить українські села (показує в сторону присілка Ропа, де догоряла решта хат), вбиває невинних людей, старців, жінок і дітей, та не дає спокійно відсвяткувати навіть того Святвечора. За ті всі кривди, за пролиту українську кров, за смерть наших упавших героїв ми сьогодні відплатимо. Замість колядок Рождества Христового, будуть грати наші повстанські кулемети і вибухати ґранати". [87]

Згідно з наперед проробленим планом, наступ відбувався двома групами зі східного і західного боку. До першої групи, яку очолив «Бурлака», окрім його сотні входила також сотня «Ластівки». Її завданням було привернути на себе увагу ворога та зв'язати його вогнем, тим часом як дві інші сотні під командою курінного мали безпосередньо прорватися до міста і спалити його. Групі Володимира Щиґельського вдалося в ході наступу не лише привернути увагу ворога на себе, але й вступити в східну частину міста і здобути там кілька ворожих бункерів. Бій на східному відтинку тривав аж до ранку - у повстанців неухильно закінчувалася амуніція. Врешті, коли о 8:00 стало цілком зрозуміло, що бій на західному відтинку припинився і поляки всі свої сили перекинули проти відділів, підпорядкованих «Бурлаці», він дав їм наказ відступати. "Відворот відбувався під безперервним обстрілом автоматичної і крісової зброї ворога, - читаємо в звіті Тактичного Відтинка УПА «Лемко», - а також тяжкого кулемета, якого противник примістив на узбіччі гори Валькова. По ворожих рухах було видно, що він намагається відтяти нам дорогу до лісу та унеможливити відступ потоками, що ведуть з міста Бірчі в південному напрямку, і тим способом оточити відділ на відкритому терені. Однак, ворогові не вдалося осягнути своєї цілі, бо підвідділ час до часу ставив спротив, стримуючи наступ противника з крила та ззаду. Ворожа погоня тривала на шляху близько трьох кілометрів і мимо цього, що за відступаючими вислано сотню кінноти ВП, відділи добилися-таки до лісу і там, на скраю лісу, відкрили збройний гураґанний вогонь по противникові, і це саме відбило ворогові охоту до дальшої погоні. Після чого відділи відступили на умовлений збірний пункт". [88]

Дещо інакше розвивалися події на західному відтинку нападу. Першим недоліком стало те, що сотні через складні теренові умови не змогли вчасно прийти на визначені місця і синхронно розпочати акцію. В ході штурму міста нападаючі були дуже добре помітні для поляків, завдяки підпаленим упівцями хатам. Зважаючи на те, що відділи опинилися під прицільним вогнем ворога о 5:00 дано наказ про їх відступ. Загалом,в час проведення акції повстанці понесли великі втрати, найважчими з яких були загибель курінного Михайла Галя-«Коника» та виконуючого обов'язки сотенного Дмитра Карванського-«Орського», окрім того, загинув ще 21 стрілець і 22 було поранено. [89]

Вже цитований Михайло Озимко - учасник акції, аналізуючи її, подає такі причини невдачі:

1. Вимарш сотень був задалеко від місця акції. Марш понад 20 кілометрів у важкому засніженому терені занадто виснажив стрілецтво.

2. Брак зв'язку та запізнення приходу сотень на вихідні становища, що не дало єдиного синхронного наступу. Поділений на дві частини, він зробив можливим полякам перекидати свої сили в небезпечне місце, що врешті принесло їм перемогу.

3. Брак відповідної кількості важкої зброї, зокрема, незамінних при наступі на укріплене місто, мінометів.

4. Скупчення командного складу при першій чоті сотні «Ударники-2», що дало короткочасний успіх, однак загалом залишило решту відділів без наказодавчого чинника.

5. Відпав момент несподіванки, так як залога Бірчі мала виходити цієї ночі на акцію у село Тростянець і околиці. Крім того, часті напади повстанців на місто змусили поляків укріпити його та забезпечити важкою зброєю (гарматами та мінометами), з цієї ж причини залогу Бірчі було посилено, і в момент нападу вона становила 1500 вояків ВП, одну сотню НКВД та командний склад з радянських командирів. [90]