Розділ «Стаття 33. Визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період»

1. Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України.

2. Національний банк України до 15 березня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України прогнозні монетарні показники на наступний рік та до 1 квітня року, що передує плановому, - проект кошторису доходів та витрат Національного банку України на наступний рік, які використовуються для складання проекту закону про Державний бюджет України.

3. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою визначеною Регламентом Верховної Ради України.

4. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення щодо:

1) основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівня безробіття);

2) основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту (профіциту) державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу, встановлення розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення;

3) пріоритетних завдань податкової політики;

4) реалізації пріоритетних державних (цільових) програм;

5) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України;

6) інших питань, необхідних для складання проекту закону про Державний бюджет України.

Для вироблення узгоджених дій у забезпеченні реалізації стратегії економічного і соціального розвитку країни, формування бюджетних показників на черговий бюджетний рік Уряд щорічно розробляє Основні напрями бюджетної політики (ст. 32, п. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). В основу розробки покладаються прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку країни на плановий рік, а саме: показники номінального та реального обсягу валового внутрішнього продукту, індекси споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівень безробіття.

Правові, економічні й організаційні засади формування основних напрямів бюджетної політики визначені Законом України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 р. №1602-III зі змінами та доповненнями. Оптимальний та ефективний бюджетний процес, а відповідно, і бюджетна політика, залежать від того, як реалізується економічна політика через комплексну взаємодію її інструментів, в складі яких є монетарні засоби та показники.

Виходячи із технологій бюджетного процесу, можна впевнено стверджувати, що бюджетна та монетарна політики як дві складові фінансової, а значить, і економічної політики, не є протилежностями, між ними необхідна координація та взаємоузгодженість.

Координація бюджетної та монетарної політики – це процес, за допомогою якого Міністерство фінансів і Центральний банк модифікують свою політику (коригують заходи) таким чином, щоб вона мала взаємовигідний характер у реалізації загальносуспільних інтересів.

Бюджетна політика через свою специфіку не може не враховувати цілі монетарної політики, прогнозні монетарні показники, а монетарна політика Національного банку України, у свою чергу, здійснює вплив на формування і виконання державного бюджету. Як бюджетна, так і монетарна політики потребують високої компетентності, належного рівня професіоналізму та управлінської культури, і не допускають волюнтаристського втручання й політичного тиску.

Для більш реального прагматичного визначення Основних напрямів бюджетної політики Національний банк до 15 березня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів прогнозні монетарні показники на наступний рік (ст. 7, п. 1 Закону України «Про Національний банк України») та до 1 квітня року, що передує плановому, – проект кошторису доходів та витрат Національного банку на наступний рік (ст. 5 Закону України «Про Національний банк України»), які використовуються для складання проекту закону про Державний бюджет України.

Основними прогнозними монетарними показниками, які необхідні при складанні проекту цього закону, є: купівельна спроможність, валютний курс гривні (середньорічний курс та курс на кінець року), рівень цін, інфляції, монетизації ВВП, емісія готівки, номінальна маса грошей (М3), темпи росту грошової маси, швидкість обертання грошової маси, рівень облікової ставки, норма обов’язкового резерву комерційних банків, обсяги рефінансування, загальний обсяг депозитів, у тому числі довгострокових (розділ 4 Закону України «Про Національний банк України»).

Після схвалення Кабінетом Міністрів Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний рік, вони подаються до Верховної Ради у триденний строк і розглядаються за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради. Регламент має силу закону, який встановлює порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Верховна Рада на своїх сесіях вирішує питання, що за Регламентом належать до спеціальних процедур. Серед таких процедур, що здійснюються Верховною Радою, слід назвати: