Розділ «Протипанцерна бриґада “Вільна Україна”»

“Протипанцерна Бриґада була однією з частин Української Національної Армії. Її формування почато 22 лютого 1945 року, з наказу Фюрунґ-Гаумтамту, за порозумінням з генералом Павлом Шандруком.

Звідки взято її рядовий і підстаршинський склад? У Берліні в тому часі протипожежні відділи в 85% складалися з українців, з поміж яких і було доручено взяти 500 людей для сформування куреня майбутньої бриґади. До її формування викликано полковника ген. Штабу Петра Дяченка, що в тому часі командував третім українським пішим полком, який 21 лютого прибув до Берліна, разом зі своїм адьютантом пор. В. Гладичем. Серед пожарників находилось доволі велике число підстаршин совєтської армії, натомість старшин майже не було. 22 лютого полк. Дяченко, в товаристві німецького капітана приїхав до одного з відділів протипожежників. На площі були вишикувані понад 500 чоловік. По короткій промові, в якій полк. Дяченко з’ясував ціль свого приїзду, і запропонував усім, які бажали битися в рядах Української Національної Армії проти червоних, виступити… Як на команду всі 500 людей виступили. Аби не руйнувати відділу протипожежників дозволено взяти тільки 75 людей і тими щасливцями були краяни полк. Дяченка, полтавці з миргородщини. Майже те саме повторювалося і по інших відділах-станицях. Усі мали вже досить німців і всі хотіли служити у власній армії.

25 лютого 1945 року відділ з 500 осіб був перевезений з Берліну до міста Німека, за сорок кілометрів на захід від Берліна на дальше формування і вишкіл. Тут і був сформований перший курень бриґади в складі трьох мисливських сотень, підстаршинської сотні, кулеметної, мінометної і господарчої чот. Сотня складалася з 5-ти мисливських роїв, в кожному рої 21 чоловік. Командиром роя мав бути старшина, або підстаршина з старшинськими правами та двох заступників. Така організація була накинута німцями на взір їх власних протипанцерних частин і подібна до організації парашутних відділів.

З першого вже таки дня, відчувся великий брак старшин, навіть на пости к-рів сотень, не говорячи вже про обсаду роїв. На к-ра вишкільної сотні був призначений пор. Гладич, на решту сотень поліційні старшини, прекрасні муштровики, але не обізнані із службою в полі. На чотах вогневі підстаршини.

Майже з першого дня навчань відчувалася потреба пророблення з к-рами сотень і з к-рами вогневих чот їхніх менутових програм. Ці відправи займали багато часу, але вже по пару днях старшини вже розуміли свого к-ра, а він їх… На прикінці лютого, з Берліна стали прибувати дезертири з пожежних відділів, з яких почато формувати 2-ий курінь.

1-ий курінь мав узброєння “штурмові кріси”, на жаль, для 2-го куреня не стало тої прикрасної зброї і були озброєні звичайними крісами. Кулеметники мали два тяжкі кулемети, мінометники два міномети.

28 березня 1945, бриґаду відвідав ген. Шандрук, який від нас прийняв присягу на вірність Україні. Після присяги, курені продефілювали перед генералом, сотні рушили на вправи. Того таки дня, на спеціяльне запрошення, приїхали бандуристи Китастого, які вечером дали концерт. Козакам бриґади подобався “Марш Україна” і вже другого дня вишкільна сотня пор. Гладича співала, підкреслюючи слова: “Бий до останнього свого набою, за Україну поляж головою!!!” Перед виїздом ген. Шандрук вказав на цілу низку недотягнень у вишколі, так, наче за нецілу неділю можна би було з колишніх поліцистів, а потім пожежників зробити військо…

Другого дня по присязі, приїхав німецький генерал, якому під руки попалась вишкільна сотня Гладича, з якою він пробув майже до полудня. Від нього довідались, що чогось подібного він не бачив від 1941 року і що він старий вояк відпочив, глядячи на муштру сотні. Будь же тут мудрий, свій — самі недотягнення, а чужий не має слів признання…

З квітня 1945 року бриґаду завантажено в ешелони і підвезено ближче до фронту до міста Ґляц. Під час переїзду до штабу до бриґади були прикомандировані німці, капітан та двох підстаршин, які з свого приділу у вагоні не виходили і не втручались до жадних справ. Ще в Німеку до бриґади почали прибувати ще старшини з Праги, яких надсилав ген. Шандрук — переважно старі еміґранти і від полковника Дацька з бувшої совєтської армії, та масово протипожежники з Берліна. В Ґляцу, як і в Німеку курені школилися за програмою складеною полковником Дяченком. Німці до справ вишколу не вмішувалися. Тут же перевів докладну інспекцію обох куренів генерал граф фон Штрахвіц, знайшов наш вишкіл достаточним і наказав зформувати моторизовану сотню, для якої в скорому часі прислав мотоциклі, і наказав бути готовими до виїзду на фронт. Поповнення, яке надходило з Праги, здебільша не відповідало бриґаді. Старшини — старі еміґранти після пару навіть нефорсованих вправ хворіли і їх відсилалось з поворотом. Мужва ж — це був здебільша молодняк 16-17 років, серед яких вибиралося сильніших фізично, а решту до Праги. З новоприбулих з Берліна та молодняка з Праги був зформований 3-ій курінь. Бриґада в той час налічувала понад 2.000 людей. 12 квітня брияада мала такий склад:

Командир бриґади — полк. Дяченко, ад’ютант — поручник Юрків, к-р 1-го куреня — сотн. Фурс, к-р 1-шої сотні — хор. Гончарук, к-р 2-ої сотні — хор. Максименко, к-р 3-ої сотні — хор. Дмитренко, старшина для доручень -сотн. Арсенів, к-р 2-го куреня — пор. Гладич, старшина для доручень — хор. Матківський, к-р 4-ої сотні — Кириленко, к-р 5-ої сотні — (невідомий), к-р 6-ої сотні Федоренко, к-р 3-го куреня — пор. Старовійт, к-р вогневого куреня — (невідомий), к-р мотосотні — хор. І ваненко, господарчий відділ — хор. Яременко, чота жандармів — сотник Сокальський, чота санітарна — німець лікар і 6 санітарок українок.

Начальником штабу був призначений пор. Татарський, який майже два тижні блукав по Німеччині, а до бриґади не знайшов дороги.

Майже в 100% бриґада складалася з охотників, що були приготовані до найважчих завдань. У великій більшости вік стрільців не переходив 23 років. Сотні складалися за принципами земляцтва, як от наприклад: до першої сотні належали Миргородці, до 2-ої Лубенці, 3-тя сотня Чернигівці. Були рої, що складалися не тільки з земляків, але дуже часто з споріднених поміж собою. До своїх відділів вони відносились з великою любов’ю і кожне завдання намагалися виконувати якнайкраще. Бриґада, майже зовсім незалежна в стадії вишколу від німців, стрільцям імпонувала, а постійні похвали на інспекціях приймали, як заслужену належність. Звідси й родилась віра в своїх командирів. Особливо був дібраний 1-ий курінь, він був найкраще вишколений, у 2-му курені вирізнялась 4-та сотня, так звана УПА, бо кадрами були 32 упісти, які долучились до бриґади в районі Ґляца. 15 квітня бриґаду забрано по тривозі і навантажено в три ешелони, які відправлено на фронт.

В першім транспорті від’їхав штаб бриґади, 1-ий курень та мотосотня. Ввечері тогож дня не доїждаючи 12 кілометрів до Бавцена, транспорт був обстріляний кулеметним і гарматним вогнем. За наказом к-ра бриґади 1-ий курень, просто з вагонів, пішов у наступ і відкинув ворожі патрулі поза перші висоти. Відомості про ворога були, що Бавцен оточений і борониться.

Майже перед самим виїздом на фронт до бриґади були приділені 4 старшини вермахту — всі з німецьких протипанцерних частин. При штабі залишився майор Мартін. Офіційно вони звалися зв’язковими і як такі не мішалися до вишколу, а пізніше вже на фронті і до бойових наказів. Взагалі з своїми німцями бриґада не мала клопоту, бо навіть за такими дрібницями, як горілка, мусіли звертатися до к-ра бриґади, бо без його підпису не могли отримати з магазину.

Завданням бриґади було — втримати зайняті позиції і не допустити до розширення прориву. Бриґада ввійшла в склад корпусу “Герман Ґерінґ”. Впродовж ночі стежі устійнили перебіг фронту ворога й пов’язались з сусідами. Бриґада двома куренями зайняла становища, 3-ій був у резерві. Ворог тримався пасивно і тільки час до часу його таки гарматним вогнем обстрілювали район розташування бриґади.

17 квітня бриґада отримала наказ сильними відділами перевести розвідку в напрямку Бавцену і пов’язатись з німцями, що боронилися в оточеному місті. Завдання це було доручене 4-ій сотні УПА, мотопатрулям і 2-ій сотні. Завдання це було виконане патролею 2-ої сотні, яка знищивши два танки Т-34, прорвалася в Бавцен, з якого припровадили двох німців із “фолькштурму”, що обороняли місто. Тут уже почався клопіт із сотнею УПА, яка замість на тили ворожі потрапила продертись на власні і над вечір другого дня знайшлася в 20 клм. від фронту.

К-р сотні оправдувався тим, що він не може поборювати совєтські танки, бо там можуть бути українці! Припертий к-ром бриґади — признався, що має наказ “друга Омелька” (псевдо зв’язкового з уряду УГВР, до Штабу ген. Шандрука — Петренко) за ніяку ціну встрявати в бій. На перший раз дарувалось, з попередженням, що як щось подібного повториться, то буде без сумніву розстріляний. Бідний хлопчина, бо знайшовся в положені без виходу, бо мав аж два командири і не знав, чиї накази виконувати.

22 квітня ввечері 3-тя сотня з наказу к-ра куреня сотника Фурса перейшла в наступ, виперла ворога з його становищ та зайняла залізничну станцію. Взято 12 полонених і що головне — вагон з тютюном.

23 квітня, бриґада двома своїми куренями, при незначному спротиві ворга, просунулась на 5 клм. вперед і затрималась, не доходячи до автобану Дрезден — Бавцен. По старому висимо в повітрі, не маючи безпосереднього зв’язку з німецькими частинами.