Розділ «Бригада майора Пітулея. Друга бриґада УНА»

Друга бриґада УНА

Друга бриґада УНА

До цього часу мова була про Першу бриґаду, а тепер в наступних двох підрозділах згадаємо дещо цікавого про Другу бриґаду Другої Дивізії.

Кажуть люди, що всі дороги ведуть додому, а тільки одна — до смерти. І саме цю дорогу фатум призначив для Другої Дивізії.

Згідно з маршрутом, по довгих труднощах, Бриґада майора Пітулея заквартирувала в бранденбурзьких казармах, майже 50 км. на захід від Берліну. З уваги на повітряні атаки, штаб команди примістився в містечку Бріллов, за 5 км. від Бранденбурґу за каналом Гафе. Обидві бриґади були далеко одна від одної розташовані, і як відомо під кожним оглядом між собою різнилися. Перша Бриґада командира Дяченка — приятеля Шандрука, складалась на 80 відсотків із Східньої України вояків, вибраних Дяченком, 20 відсотків галичан. Другу — Пітулея, колишнього бувшого коменданта львівської поліції, складалась з 70 відсотків вояків Західньої України і 30 відсотків з інших земель.

Контакти і співдія Другої Бриґади з командою Штабу були багато менші чим з Першою Бриґадою. Давні друзі ген. Шандрук і ген. Дяченко, співпрацювали із собою близько і весь час вдержували контакт. Як командир Другої Дивізії, ген. Дяченко дуже опікувався Першою Бриґадою, зате майже не цікавився Другою Бриґадою. Осиротіла Друга Бриґада, розташована на непривітних мокляках і пісках, вже від початку лютого переходила на полях славної Бранденбурзької Дивізії інтенсивний перевишкіл. Посилена новоприїжджаючими вояками, Бриґада росла в силу Дивізії. Вояків з родинами розміщувано в містечках Бріллова, Радевеґе і Бранденбурґ.

В печатках, до присяги УНА, в Штабі Другої Бриґади було більше українських старшин, ніж німецьких, але під час вправ бракувало і одних, і других. Друга Бриґада, як і Перша, була озброєна легкою бортовою зброєю, протипанцерними ракетами та мінометами. Щоденні бойові і фізичні вправи тривали від 8 до 10 годин. Воякам, які пройшли такі вправи, нарікали на витрату часу, тільки часті алярми і налети зрушували цю монотонність.

Українська допоміжна поліція

Бриґада складалась з вояків різних військових частин, Червоної Армії, УВВ, “ГІВІ” та відділів української допоміжної поліції, про історію якої мало хто знає. Тому що в часі німецької окупації вона відіграла значущу ролю в охороні населення України, як і в організації антиокупаційного спротиву та участи в ньому, ми в цьому розділі розглянемо призабуті та мало кому відомі історичні факти з того часу.

Люди з похідних груп “Нахтіґаль” і “Ролянд”, були першими, що творили з членів ОУН і свідоміших людей, льокальні поліційні станиці і уряди. Ця перша влада, що скоро творилася по селах і містах, уміло вдержувала порядок і спокій на звільнених від большевиків землях України.

Українську поліцію в часі війни і по війні в комуністичному лексиконі трактовано як найбільших ворогів. Історики комуністичної України, за наказом, очорнювали всю поліцію, ОУН і УПА, як “зрадників і запроданців свого народу”. Сила цієї пропаґанди навіть на чужині знеохотила чи застрашила українських істориків шукати правди. Мабуть, тому не знаходимо в нашій історіографії нічого про цих людей, які відіграли таку важливу ролю в житті спільноти.

Першу, найбільш об’єктивну оцінку даного питання знаходимо в праці Т. Боровця “Армія без Держави”, де він говорить: “На особливе признання заслуговує українська поліція, що була під командою німецьких вахмайстрів. Цим людям дехто пробував закидати різні звинувачення за співпрацю з німцями. Всі ці обвинувачення недобросовісні. Якби українці не пішли до поліційної служби, то німці привезли б на їхнє місце різних чужинців і тоді місцеве населення України було б під подвійним чужим батогом”. [37]

Українська поліція під німецькою окупацією, за вийнятком деяких нечесних одиниць, стояла на дуже високому моральному рівні. Вона берегла населення від розгулу злочинних елементів, постійно всілякими маневрами обороняла життєві інтереси народу, а не окупанта. Вона робила, що могла, щоб саботувати грабіжницькі пляни натуропостачання. Ця поліція перестерегла тисячі молодих людей від виселення до Німеччини та від арешту Ґестапо. Майже вся українська поліція, що треба тут підкреслити, була в тісному контакті з українськими партизанами. Від української поліції партизани знали про всі експедиційно-репресивні анити партизанські пляни гітлерівців, і то щонайменше за день наперед. Це давало змогу партизанам своєчасно відійти в більш безпечне місце. Українська поліція — це найчутливіше вухо й око українських партизанів в адміністраційному апараті Коха. [38] Це око й вухо було потім знищене. За цими мало кому відомими людьми криється велика жертвенна праця, переслідування, муки, а навіть і смерть.

Більшість з них були членами ОУН, вони виконували небезпечну гру на тоненькій межі між життям і смертю. Хіба ж не вони, від Полісся до Карпат, були ініціяторами і творцями самооборонних відділів, з яких виросла УПА? Тільки для прикладу згадаймо про таких невмирущої слави командирів УПА, як курінний “Рен” — Василь Мізерний (колишній комендант української поліції в Сяноку, який закінчив офіцерську школу в Новому Санчі). Відомий широким колам курінний “Залізняк” — І. Шпонтак, який в квітні 1944 року перейшов з львівського комісаріяту до УПА з 20-ма українськими поліціянтами. [39]

Яку ролю в творенню УПА відіграли члени ОУН і поліція, також пише польський історик Щесняк: “На заклик ОУН(б), члени допоміжної поліції та члени інших формацій почали напливати до УПА. На заклик УПА українські націоналісти цілими відділами переходили в ліс. Наприклад, на Волині в кількох днях березня 1943 року в ряди УПА вступило 4 тисячі озброєних поліціянтів”. [40]

Вони вчили цивільних володіти зброєю та вишколювали партизан. В часі голоду весною 1942 року вони рятували людей, перепроваджуючи їх лісами, щоб німці не забрали їх випрошене зерно. Перші поліційні кадри Полісся і Волині були зародком збройного спротиву окупантам. Також небагато згадується, скільки їх впало жертвою в боях з большевицькими бандами, що грабували і вбивали мирне населення — часто в чужих уніформах.

Німці, здобуваючи Україну, дозволили зорганізувати, як допоміжні органи, Український Центральний Комітет та допоміжну українську поліцію, бо їм було потрібно місцевої допомоги.

Структурно поліція поділялася на міську і окружну, з тим самим призначенням, берегти — мости та зернові магазини, вдержувати міський порядок, а окружна виконувала це саме по селах. Української централі, як такої, не було в Галичині, кожне місто чи станиця підлягали безпосередньо своєму зверхникові — команді “Шутцполіції”. В Райхскомісаріяті “Україна” вся допоміжна українська поліція підлягала вермахтові. Якщо на тисячу мешканців було дозволено затруднити одного поліціянта, то на Україну припадало їх до 50 тисяч. Значить, більше трьох дивізій. Де вони, що з ними сталося? Ті, що перейшли вишкіл, ішли в підпілля. Поліційні школи постачали нових старшин, і так на очах німців виростала ворожа їм невидима сила, яку нелегко було зламати. Наприклад, у львівській поліційній школі інструктори-офіцери, відкрито виступали під час лекції проти Райху. Українська поліція також саботувала службу обов’язкової праці. [41]

Безперечно, що крім усіх позитивів, були випадки, коли деякі особи допускалися неправних чи ганебних вчинків, що є притаманне одиницям усіх народів. Також не можна сказати, що вся українська допоміжна поліція підлягала чи була контрольована однією партією чи організацією, бо, як твердить в своїй праці В. Косик “перехід української охоронної поліції на бік українського опору, розширив ряди збройних груп ОУН Мельника. В цих відділах на весні 1943 року було, мабуть, від 2.000 до 3.000 чоловік”. [42]