Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Вступ

Повторність, сукупність і рецидив злочинів, про які йдеться в Розділі VII Загальної частин КК України, є різновидами множинності злочинів.

Внаслідок реформування українського кримінального законодавства в КК України 2001 року інститут множинності злочинів вперше знайшов своє законодавче закріплення. До цього часу, в КК УРСР (України) 1922, 1927, 1960 років не тільки не використовувалась правова категорія «множинність», але також не було норм, які б визначали види множинності та вказували на її правові наслідки.

У чинному Кримінальному кодексі України 2001 р. так само немає визначення поняття «множинність злочинів», однак інститут множинності злочинів отримав в ньому достатньо повну правову регламентацію і наразі складається із комплексу норм. Одні з цих норм знаходяться у Розділу VII Загальній частині (статті 32–35 КК), який називається «Повторність, сукупність та рецидив злочинів». Як видно, вказані норми розташовані в межах генерального інституту кримінального права — злочину.

Інші норми містяться в Розділі XI Загальної частини (статті 70–72 КК). Вони регулюють особливості призначення покарання за окремі види множинності злочинів і належать до наступного генерального інституту кримінального права — покарання.

Крім того, низка норм, які передбачені в Особливій частині КК і встановлюють відповідальність за вчинення певних злочинів за наявності окремих видів множинності (наприклад, повторності чи рецидиву), також, на наш погляд, належать до інституту множинності.

Отже, чинний КК України містить фундаментальну юридичну базу для кваліфікації множинності злочинів та призначення за неї покарання і цілком спроможний забезпечити правоохоронні органи юридичним інструментарієм для ефективної боротьби з цим видом злочинності.

Однак, як свідчить слідчо-судова практика, застосування інституту множинності злочинів правоохоронними органами викликає чимало проблем. На нашу думку, це можна пояснити низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників. До перших слід віднести значну розповсюдженість множинності в структурі та динаміці злочинності, різноманітність її видів, поки ще не зовсім досконалу (або відсутню) законодавчу регламентацію окремих видів складних одиничних злочинів, які іноді досить проблематично відмежувати від множинності.

Суб’єктивними чинниками можна вважати недостатнє сприйняття та розуміння інституту множинності практичними працівниками, несвоєчасне розкриття злочинів та розшук осіб, що їх вчинили, а також недосконалість пенітенціарної системи, яка не завжди здатна забезпечити виправлення засуджених і допомогти їм адаптуватись у суспільстві після відбуття покарання,

Існуючі проблеми у сприйнятті інституту множинності судовою практикою обумовлені також тим, що тривалий час в науці кримінального права множинність вивчалась лише в межах вчення про покарання, а також відносно окремих складів злочинів, в яких ті чи інші види множинності передбачались як кваліфікуючі обставини. В середині 60-х років минулого століття множинність злочинів почали розглядати в Загальній частині кримінального права вже в межах вчення про злочин, а пізніше — як самостійну наукову проблему.

В науковій літературі питання щодо поняття множинності, її видів (форм), правил кваліфікації, відмежування від одиничних злочинів завжди були дискусійними і дотепер багато з них не отримали одностайного вирішення.

Таким чином, наведене дає підстави вважати, що визначення поняття множинності злочинів, з’ясування її ознак, структурних елементів, видів та наслідків, особливостей призначення покарання є достатньо актуальним і своєчасним дослідженням.

1.1. Поняття множинності злочинів

Будь-яка множинність характеризується, передусім, кількісною ознакою, тобто наявністю двох чи більше елементів. Залежно від змісту елементів в кримінальному праві виділяють множинність учасників злочину, множинність злочинів і множинність покарань[3]. Про множинність злочинів мова йде в тих випадках, коли одна особа або декілька осіб вчиняють два чи більше злочинів.

Слід зауважити, що ні в радянському, ні в українському кримінальному законодавстві поняття множинності ніколи не визначалося, не знайоме воно і законодавству більшості зарубіжних країн. Наприклад, КК Російської Федерації, Республіки Беларусь, Грузії, Республіки Узбекистан, КНР, Республіки Болгарія, Франції, Німеччини, Іспанії тощо закріплюють тільки окремі види множинності та визначають їх ознаки.

В той же час, КК окремих держав передбачили законодавче визначення множинності.

Так, згідно з ч. 1 ст. 24 КК Латвійської Республіки 1998 р. множинністю злочинів визнається як вчинення однією особою двох або декількох самостійних злочинних діянь, що відповідають ознакам складів декількох злочинних діянь або ознакам складу лише одного злочинного діяння, якщо вони не охоплюються єдиним умислом винної особи, так і вчинення особою одного злочинного діяння, що відповідає ознакам складів щонайменше двох різних злочинних діянь. В частині 2 цієї статті зазначається, що множинність злочинних діянь складають повторність, сукупність і рецидив злочинних діянь[4].

В КК Республіки Молдова 2002 р. множинності злочинів присвячена ст. 32, в частині першій якої вказано, що «множинністю злочинів визнається вчинення декількох злочинів однією особою за умови, що щонайменше за два з них немає процесуальних перешкод для порушення нової кримінальної справи, і що особа не була засуджена за жоден із них». У ч. 2 ст. 32 цього КК зазначається, що множинністю є сукупність злочинів та рецидив. Повторний злочин за КК Республіки Молдова не охоплюється поняттям множинність злочинів[5].

В науковому обороті доктрини кримінального права категорію (поняття) множинності злочинів першим застосував О. М. Яковлев, який першим назвав й її ознаки та види[6]. Наразі щодо множинності злочинів в кримінально-правовій літературі можна зустріти велику кількість визначень.