Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

Наприклад, службова особа, зловживаючи владою, порушила недоторканність житла громадян. Це діяння одночасно містить ознаки одразу двох складів злочинів, передбачених і ст. 364, і ч. 2 ст. 162 КК, однак кваліфікація тут буде здійснюватись тільки за ч. 2 ст. 162 КК, яка є тут спеціальною нормою відносно ст. 364 КК.

На нашу думку, врахування тільки юридичного критерію дещо звужує поняття одиничного почину. Злочин відбувається в реальній дійсності, склад злочину — це лише юридичне поняття про злочин. Але це поняття завжди є соціально обумовленим. Ось чому при визначенні єдності злочинного діяння слід базуватися на двох критеріях: юридичному і соціальному. Одиничний злочин конструюється законодавцем, виходячи із соціальних властивостей відповідного діяння, і, передусім, типовості цього діяння, єдності його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Саме сполучення типових ознак, на думку М.І. Бажанова, дає підстави законодавцю визнати діяння одиничним злочином, який охоплюється відповідною нормою закону[23].

Такий підхід до з’ясування сутності одиничного злочину в літературі підтримується багатьма авторами, наприклад, такими, як В. Ф. Дьомин, Г.Г. Криволапов, В.М, Кудрявцев, В.П. Малков. Вони погоджуються, що єдність починного діяння визначається як межами кримінально-правової норми, так і соціальним змістом вчинених дій. Законодавець криміналізує діяння і визначає конструкцію його складу, виходячи із особливостей суспільно небезпечної дії (чи бездіяльності), що відбуваються в об’єктивній дійсності. Він також вирішує, за яких обставин множинність дій не потребує окремої кваліфікації, а може бути об'єднана в межах одної кримінально-правові норми.

Таким чином, правовий критерій завжди обумовлюється соціальним, який є для законодавця визначальним при встановленні меж злочинної поведінки.

Прикладом наведеного може стати таке діяння, як вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК). Цей склад злочину вперше з'явився в КК УРСР 1927 р. після прийняття Указу Президії Верховної Ради УРСР від 28 липня 1959 р. «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство». В ст. 138 КК поряд із вбивством з метою приховати або полегшити інший злочин окремим пунктом (п. «в» ст. 138 КК УРСР 1927 р.) була передбачена відповідальність за вбивство при зґвалтуванні. Дана новела закону пояснювалася тим, що вчинення зґвалтування в реальній дійсності нерідко супроводжувалося позбавленням життя потерпілої (причому, як в процесі зґвалтування, гак і після нього) з метою помсти за вчинений опір або з метою приховання слідів цього злочину, тобто мало місце поєднання цих діянь саме в такому сполученні. Виходячи з цього, законодавець визнав за необхідне передбачити відповідальність за новин одиничний злочин, в якому врахував ознаки двох окремих злочинів — вбивства і зґвалтування.

Встановивши критерії єдності злочинного діяння, можна перейти до визначення поняття одиничного злочину. В науковій літературі ці визначення є різноманітними. Наприклад, М.С. Таганцев писав, що поняття одиничного злочинного діяння багато в чому залежить від його законного визначення і що це є будь-яка дія чи бездіяльність або їх сполучення, яке вміщує у себе всю сукупність законних ознак будь-якого злочинного діяння, як кримінально-караного посягання[24].

А.А. Герцензон зазначав, що одиничний злочин це є діяння, яке «вкладається в ознаки, передбачені відповідною нормою Особливої частини КК»[25]. М.І. Бажанов вказував, що одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримінальним законом в якості одного самостійного складу злочину[26].

Вочевидь, що автори них визначень використовують лише юридичний критерій єдності діяння. Як вже зазначалось, такий підхід може бути придатним за умови, що вчинене діяння не підпадає під дію двох кримінально-правових норм — загальної та спеціальної. Для цих випадків наведені вище визначення не спрацьовують, адже, хоча діяння і містить у собі ознаки складів злочинів, описаних в двох кримінально правових нормах, воно все одно визнається одиничним злочином.

Більш точними є визначення, які побудовані на соціально-юридичних критеріях. Так, В.Ф. Дьомін під одиничним злочином розуміє таке передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, і яке, будучи внутрішньо тісно пов’язане між собою єдністю вини, мотиву та мети суб'єкта досить часто, саме в такому сполученні вчиняється в житті і в силу цієї типовості виділяються законом в один склад злочину[27].

На думку Р.Р. Галіакбарова і Є.О. Фролова, «одиничні злочини — це такі суспільно небезпечні діяння, які будучи внутрішньо пов’язані між собою мотивами та метою поведінки суб’єктів порівняно часто, саме в такому сполученні зустрічаються в реальній дійсності і в силу типового об’єктивного і суб’єктивного зв’язку між ними виділяються законом в один склад злочину»[28].

Вочевидь, що всі наведені тут визначення майже подібні між собою, і враховують не тільки юридичний критерій, але і соціальну обумовленість діяння.

Таким чином, вважаємо, що у визначенні одиничного злочину повинні бути враховані обидва критерії. Виходячи з цього, під одиничним злочином слід розуміти суспільно небезпечне діяння, яке має взаємопов'язані об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що мають місце в об'єктивній дійсності саме в такому сполученні, містить ознаки одного складу злочину і кваліфікується за однією і тією самою статтею чи частиною статті Особливої частини КК.

1.3. Види одиничних злочинів

1.3.1. Прості та складні одиничні злочини

Одиничні злочини не є однаковими, а тому виникає необхідність в їх класифікації. Про значення класифікації дуже влучно висловлювався С.В. Познишев, зазначивши, що вона є «першим і надзвичайно важливим кроком, який повинен зробити дослідник будь-якої широкої та різноманітної групи явищ. Як метод вивчення, класифікація має подвійне значення для наукового дослідження: із зовнішнього боку, це захід, що вносить у вивчення систему і порядок, а із внутрішнього боку, це захід, що зумовлює повноту і правильність висновків вивчення»[29].

Як відомо, класифікувати факти, предмети, явища означає розподілити їх на окремі групи, класи, категорії відповідно схожості між ними та використовуючи для нього будь-яку їх спільну ознаку (підставу, критерій для класифікації').

Класифікація (розподілення) злочинів, як і будь-яка інша наукова класифікація, повинна базуватись на визначених формально-логічних правилах. Ці правила вимагають, щоб: а) розподілення здійснювалось лише за одною чіткою підставою; б) обсяг членів класифікації дорівнював у своїй сумі обсягу поняття (явища), що класифікується, і члени розподілення при цьому взаємно виключали один одного; в) класифікація була послідовною і безперервною, тобто від родового поняття слід переходити до видових понять одного й того самого рівня[30].

При обранні критеріїв (підстав) для класифікації необхідно звертати увагу на те, щоб вони не виходили за межі дослідження, відповідали особливостям об'єкта, мали відносну стабільність і не суперечили один одному[31]. Тільки за умови дотримання вказаних правил класифікація буде істинною за змістом і правильною за зовнішньою будовою.

На підставі визначення поняття злочину, яке надасться в ч. 1 ст. 11 КК, неможливо зробити висновок про види одиничних злочинів. Це питання намагається вирішити наука кримінального права.

Вивчення наукової літератури свідчить, що при класифікації одиничних злочинів майже всі науковці одностайно поділяють їх на дві групи — прості і складні (або ускладнені), і підставою такого розподілу обирають законодавчу конструкцію складу злочину[32]. Наприклад, Т.Е. Караєв, виділяючи злочини із простим складом і злочини зі складним складом, підкреслював, що підставою його класифікації є особливість структури складу, тобто спосіб описування в законі ознак злочину[33].