Розділ «Глава VIII Системне тлумачення актів законодавства. Вирішення хронологічних колізій»

§ 55. Історичні, законодавчі і логічні підстави правила «lex posterior derogat priori»

Перевага при правозастосуванні надається нормативно-правовому акту, прийнятому пізніше. Це правило за своїм юридичним значенням поступається правилам про перевагу при правозастосуванні нормативно-правових актів вищої юридичної сили і про перевагу спеціальної правової норми. Тому раніше прийнятий нормативно-правовий акт вищої юридичної сили має перевагу при правозастосуванні перед пізніше прийнятим нормативно-правовим актом меншої юридичної сили, а спеціальна правова норма, встановлена раніше прийнятим нормативно-правовим актом, підлягає переважному застосуванню перед загальними нормами, що встановлені пізніше прийнятим нормативно-правовим актом того ж ієрархічного рівня.

1. Правило «lex posterior derogat priori» відоме з часів римського права і його визнання в різний час і в різних країнах ґрунтується не на прямо виявленій волі законодавців (хоч відомі випадки законодавчого закріплення цього правила тлумачення і застосування нормативно-правових актів), а на логіці законодавства, яке, хоч і складається із численних окремих нормативно-правових актів, утворює певну єдину систему. За наявності суперечності між нормативно-правовими актами одного й того ж ієрархічного рівня, прийнятими різного часу, логічно було б надати перевагу тій волі правотворчого органу, яку він виявив у пізніше прийнятому нормативно-правовому акті.

Правда, за сучасних умов, що існують в Україні, наведена думка ставиться під сумнів деякими положеннями Конституції України. Справа в тому, що правотворчі органи, безсумнівно, належать до державних органів, які відповідно до частини другої ст. 19 Конституції повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. А частина друга ст. 6 Конституції покладає на органи законодавчої, виконавчої і судової влади обов'язок здійснювати «свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до закону». Здійснювати повноваження «відповідно до закону» — це стосовно правотворчих органів означає не приймати нормативно-правові акти, які б суперечили чинним актам законодавства того ж ієрархічного рівня. Виникає думка визнати, зокрема закони в частині, в якій вони суперечать раніше прийнятим законам, такими, що прийняті всупереч частині другій ст. 6 і частині другій ст. 19 Конституції і не підлягають застосуванню.

§ 56. Проблема зворотної дії закону у часі

Неможливість зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів (крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи) не виключає застосування нового закону чи іншого акта законодавства до правовідносин, що виникли раніше, якщо ці правовідносини продовжують існувати після набрання чинності новим законом чи іншим актом законодавства. Але цей закон чи інший акт законодавства визначає права, обов’язки і відповідальність учасників правовідносин, що виникли раніше, тільки за умови, що юридичний факт — безпосередня підстава суб’єктивного права, юридичного обов’язку чи відповідальності, виник після набрання чинності відповідним законом чи іншим актом законодавства. Якщо юридичний факт має триваючий характер, то новий закон застосовується при визначенні прав, обов’язків і відповідальності з моменту набрання ним чинності.

1. Частина перша ст. 58 Конституції України встановлює, що «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи». Конституційний Суд України в рішенні у справі «про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів»[186] витлумачив наведене конституційне положення у такий спосіб, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Це тлумачення повністю відповідає змісту наведеного конституційного положення та заголовку розділу II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України, до якого (розділу) включене положення, про яке йдеться.

Що стосується застосування до юридичних осіб, держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад правила про неприпустимість зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, то це є можливим, але така можливість ґрунтується не на ст. 58 Конституції, а на засаді правової визначеності, яка включає до себе правило про неприпустимість зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, входить до змісту принципу верховенства права і застосовується з урахуванням особливостей, що мають враховуватись при застосуванні принципу верховенства права. Частина перша ст. 58 Конституції не поширюється на юридичних осіб також у частині надання зворотної дії у часі законам та іншим нормативно-правовим актам, що пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Проте Конституційний Суд дійшов висновку про те, що в законі може бути зазначено на те, що встановленим ним нормам, що скасовують або пом’якшують відповідальність юридичних осіб, надається зворотня дія у часі. Ця правова позиція суперечить правовій нормі, яка логічно закріплена в частині першій ст. 58 Конституції, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої правові норми, що скасовують або пом’якшують відповідальність юридичних осіб, не мають зворотної дії у часі. Зазначена правова норма виключає встановлення будь-якими нормативно-правовими актами, у тому числі законами, правових норм, які б надавали зворотної дії у часі актам, що пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Це стосується і ч. 2 ст. 5 ЦК («акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи»).

2. До прийняття Конституції України існувала успадкована від радянських часів практика, за якої одночасно з прийняттям закону приймалась постанова про порядок введення в дію відповідного закону. Для ілюстрації згадаємо Постанову Верховної Ради України від 15 листопада 1996 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про космічну діяльність», Постанову Верховної Ради України від 01 жовтня 1996 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення в галузі зв’язку», Постанову Верховної Ради України від 30 жовтня 1996 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

3. Як основний термін для позначення правового явища, про яке йдеться, у Конституції України став використовуватись термін «набуття чинності». Цей термін використовується в абзацах першому («сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року»), другому («районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України»), третьому («районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону») п. 8 розділу XV «Перехідні положення» Конституції стосовно самої Конституції.

Термін «набуття чинності Конституцією» використовується також в абзаці другому («судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені»), третьому («судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року») п. 12 розділу XV «Перехідні положення» Конституції.

У той же час у Конституції України стосовно одного із її положень використовується термін «вводиться в дію». Так, у п. 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції зазначається на те, що «частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в дію після введення національної грошової одиниці — гривні». Використовуються також слова «введення в дію» («прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування») (п. 9 розділу XV «Перехідні положення Конституції»).

Стосовно певного кола указів Президента у Конституції зазначається на те, що вони «вступають в дію». Можливо, це пов’язане з тим, що встановлена певна умова, за якої такі укази «вступають в дію»: «Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань» (абзац другий п. 4 розділу XV «Перехідні положення Конституції»).

Здається, що в Конституції використане все багатство української мови для того, що надати тексту Конституції ознаки вишуканості, а самій Конституції — ознаки твору вишуканої словесності. Для позначення одного й того ж юридичного явища у Конституції використовуються слова «набуття чинності», «набрання чинності», «введення в дію», «вступає в дію».

Термін «набрання чинності» найбільш часто вживається як стосовно законів, так і окремих його частин:

«Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини першої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2011 року, частини другої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2012 року, та частини третьої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року» (п. 1 розділу X «Прикінцеві положення» Закону «Про культуру»);

«Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім підпункту 8 частини першої статті 1, підпунктів 7 та 8 (в частині пред’явлення посвідчення застрахованої особи), 9 частини другої статті 6, абзацу другого підпункту 1 частини третьої статті 20, статті 22 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2014 року» (п. 1 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»);

«Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім пункту 3 розділу І цього Закону, який набирає чинності з 1 січня 2010 року» (п. II Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо організації статистичних спостережень» від 5 березня 2009 року).

Проте вживання одного й того ж терміну («набрання чинності) двічі (чи більше разів) в одному й тому ж нормативному тексті перестало влаштовувати законодавця. Тому стосовно законодавчих актів у цілому він став використовувати термін «набирає чинності», а стосовно окремих його положень — термін «вводиться в дію» (п. 2 Закону «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо визначення органів опіки та піклування і уточнення категорії осіб, над якими встановлюється опіка та піклування»). При цьому не «введені в дію» положення не можуть діяти, хоч закон у цілому і набрав чинності. Проте з'явились і закони в цілому, що «набрали чинності», але не були введені в дію, а тому і не діяли до їх введення в дію, хоч і набрали чинності.