Розділ «Глава VIII Системне тлумачення актів законодавства. Вирішення хронологічних колізій»

Нарешті, звернемо увагу і на обставину, що є досвід використання поряд з терміном «набрання чинності» терміну «застосування»: «Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і застосовується з 30 листопада 2010 року та діє до 1 січня 2011 року» (ст. 6 Закону «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році»). Термін «застосовується» використовується тут у суто матеріально-правовому значенні: застосовується до правовідносин, що виникли з 30 листопада 2010 р. Отже, термін «застосування» не означає нічого іншого, ніж «набрання чинності», і з дня набрання чинності акти законодавства «регулюють» відповідні відносини.

5. Момент набрання чинності нормативно-правовими актами не визначається будь-якими загальними правилами. Тому цей момент зазвичай слід визначати із застосуванням за аналогією частини четвертої — шостої ст. 9 Митного кодексу.

Отже, якщо нормативно-правовий акт набирає чинності через певну кількість днів після його опублікування, то цей строк обчислюється з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування, і закінчується о 24 годині останнього дня відповідного строку. Якщо строк набрання чинності нормативно-правовим актом визначено вказівкою на день його офіційного опублікування, цей акт вважається чинним з 24 години зазначеного дня. Якщо строк набрання чинності нормативно-правовим актом визначено вказівкою на конкретну дату, цей акт вважається чинним з 0 годин зазначеної дати.

6. У ч. 3 ст 5 ЦК розкривається зміст правила про неприпустимість зворотної дії у часі актів цивільного законодавства: «Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності». Проте стосовно самого Цивільного кодексу це правило формулюється в п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу дещо в інший спосіб: «Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності» Аналогічне положення встановлене п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу стосовно цього Кодексу. Нетрудно помітити різницю між формулюванням ч. 3 ст. 5 ЦК, з одного боку, і формулюванням п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу і п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу, — з іншого. Якщо перше із названих формулювань не допускає застосування акта цивільного законодавства до тих прав та обов’язків, що виникли до набрання чинності цим актом, то два наступні формулювання допускають таке застосування, якщо тільки зазначені права та обов’язки продовжують існувати після набрання чинності відповідним Кодексом. Як видається, підстав для такого диференційованого підходу у законодавця не було. Але ж при застосуванні відповідних законодавчих актів думці науковців ніяк не може бути надана перевага перед текстом законодавчого акта. І все ж виникає питання про те, що ж означає формулювання «застосування нового закону до прав та обов’язків, що виникли раніше». Це не означає можливості будь-яких змін змісту чи обсягу цих прав та обов’язків, їх зміст і обсяг визначається раніше чинним законом. Зміна цих прав та обов’язків, порядок їх виконання визначається законом, що діє на момент зміни чи виконання. Але ж це не означає застосування нового закону до прав та обов’язків, що виникли раніше, а застосування до юридичних фактів закону, який є чинним на день настання цих фактів. Тому правила п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу, п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу повинні застосовуватись з урахуванням їх дійсного юридичного змісту. Отже, загальним, таким, що поширюється на всі акти цивільного законодавства, є правило, відповідно до якого новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов’язків, що виникли після набрання ним чинності, і до тих юридичних фактів, що настали після набрання чинності таким актом.

Покажемо це на прикладі правовідносин, у межах яких інвалід отримав у користування автомобіль. Згідно з Порядком забезпечення інвалідів автомобілями[187] право користування автомобілем виникає у інваліда з моменту його отримання останнім. Але це не означає, що в цей же момент виникли усі інші права та обов’язки, що передбачені зазначеним Порядком, у тому числі право членів сім’ї на отримання автомобіля у власність у разі смерті інваліда. Це право виникає на підставі юридичного факта — смерті інваліда відповідно до законодавства, що було чинним на день смерті. На момент отримання інвалідом автомобіля Порядок передбачав перехід автомобіля у власність членів сім’ї у разі смерті інваліда. Пізніше, однак, була затверджена нова редакція названого Порядку[188], якою можливість переходу автомобіля у власність членів сім’ї була обмежена. У цьому випадку було б неправильно визначати права та обов’язки членів сім’ї за законодавством, що діяло в момент надання автомобіля інваліду в користування. У цей момент виникли відповідні правовідносини в цілому, а право членів сім’ї виникло в день смерті інваліда. Формулювання «новий акт законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності», що в різних варіантах використовується в законодавчих актах, слід тлумачити з урахуванням зв’язку прав та обов’язків як наступних правових явищ з юридичними фактами, на підставі яких ці права та обов’язки виникли, як попередніх правових явищ. Якщо новий акт законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли після набрання чинності цим актом, то цей акт має застосовуватись і з метою оцінки відповідного факту як юридичного та визначення тих прав та обов’язків, які виникають, змінюються чи припиняються на його підставі.

Юридичним фактом, що має триваючий характер, є користування річчю на підставі договору найму. На підставі цього юридичного факту виникають відповідні обов’язки наймача. Їх зміст визначається законодавством, що діяло в період користування. Це ж стосується і правовідносин щодо постачання енергії чи інших ресурсів через приєднану мережу. У разі, якщо тарифи на такі ресурси регулюються, то при їх зміні нові тарифи застосовуються з дня, встановленого нормативно-правовим актом, яким тарифи затверджені, а якщо цей день не встановлено, — з дня набрання чинності зазначеним нормативно-правовим актом. При цьому раніше укладений договір застосовується в частині, в якій він не суперечить нормативно-правовим актам, у тому числі і тому акту, яким затверджені нові тарифи. Застосування договору усупереч нормативно-правовим актам, прийнятим у період його дії, допускається тільки тоді, коли можливість відступлення в договорі від таких нормативно-правових актів допускається відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК, сторони чітко виявили волю відступити від акта цивільного законодавства, а саме відступлення не суперечить нормам публічного права (у цивільно-правовому договорі допускаються відступлення від норм цивільного, а не публічного права).

Юридичними фактами, що породжують, змінюють, чи припиняють права та обов’язки відповідно до законодавства, яке було чинним на день настання відповідного юридичного факту, є, зокрема, сплив чи настання певного строку, настання терміну.

7. Відповідно до абзацу п’ятого п. 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу, розділ III цього Кодексу «Податок на прибуток підприємств» набрав чинності з 1 квітня 2011 р. Це погоджується з підпунктом 2 п. 2 того ж розділу, відповідно до якого Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» втратив чинність з 1 квітня 2011 р.

Повстало питання про те, як визначається обсяг об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за результатами господарської діяльності у першому кварталі 2011 р. Із абзацу першого п. 1 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XIX «Перехідні положення» Податкового кодексу ми дізнаємося тільки про те, що доходи і витрати другого кварталу 2011 р. і наступних податкових періодів визначаються на підставі цього Кодексу: «Розділ III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств. — Авт.) застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 р...». Отже, під час розрахунків з бюджетом за перший квартал 2011 р. доходи і витрати визначаються відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Але ж розрахунок об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств передбачає вирішення не тільки питання про склад і обсяг доходів і витрат, а й питання про врахування від’ємного значення об’єкта оподаткування у попередньому податковому періоді. Це останнє питання вирішується відповідно до загального правила про день набрання чинності Податковим кодексом. При цьому слід враховувати, що новий закон застосовується до правовідносин, що виникли раніше, тільки в частині прав та обов’язків, котрі виникли на підставі юридичних фактів, які виникли після набрання чинності цим законом. Ні Закон «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Податковий кодекс не допускають, щоб обсяг об’єкта оподаткування і розмір податку, що підлягає сплаті, визначався з урахуванням юридичних фактів, що мали місце після спливу податкового періоду, за який визначається обсяг об’єкта оподаткування і розмір податку. Отже, і питання про обсяг об’єкта оподаткування і податкового зобов’язання платника податків повинне вирішуватись на підставі тих же актів законодавства, що застосовуються до юридичних фактів. Це стосується і врахування чи неврахування від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за результатами 2010 р. при визначенні оподатковуваного прибутку в першому кварталі 2011 р. Це питання має вирішуватись відповідно до правових норм, що встановлені Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», а не Податковим кодексом. Ч. 22.4 ст. 22 цього Закону встановлювала: «У 2011 році сума від’ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом». Отже, від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за результатами 2010 р. враховується при визначенні обсягу об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у першому кварталі 2011 р.

8. Явищем, протилежним зворотній дії у часі актів цивільного законодавства, є дія акта законодавства, що втратив чинність, стосовно певного кола правовідносин. Відповідно до ст. 340 ПК до інвестора, що діє на території України на підставі договору про розподіл продукції, підлягає застосуванню «законодавство, чинне на момент укладення угоди, крім випадків, коли законом зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються. Закон, яким зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються, інвестором застосовується з дня набрання ним чинності». Правда, застосування цього законодавчого положення буде ставитись під сумнів із-за того, що держава гарантувала зазначеним інвесторам застосування законодавства, чинного на момент укладення угоди, «до прав та обов’язків інвестора при виконанні податкових зобов’язань, визначених угодою про розподіл продукції». Із контексту ст. 340 ПК, в останньому реченні якої йдеться про розміри податків і зборів, можна зробити висновок про те, що слова «до прав та обов’язків інвестора при виконанні податкових зобов’язань» слід тлумачити як «до відносин щодо оподаткування діяльності, що здійснюється на підставі договору про розподіл продукції». Слід також враховувати, що угодою про розподіл продукції податкові зобов’язання встановлюватись не можуть.

§ 57. Визначення закону, прийнятого пізніше

Пізніше прийнятий нормативно-правовий акт визначається за днем його прийняття, що вказується в офіційній його публікації. День набрання чинності нормативно-правовим актом на застосування правила про перевагу пізніше прийнятого нормативно-правового акта не впливає. Визначення часу прийняття закону чи нормативно-правового акта в межах дня не може вплинути на визнання таких актів прийнятими раніше чи пізніше.

Внесення змін і доповнень до нормативно-правового акта не перетворює весь цей нормативно-правовий акт у пізніше прийнятий, а тому — і такий, що підлягає переважному застосуванню перед раніше прийнятими нормативно-правовими актами того ж ієрархічного рівню. Пізніше прийнятими є тільки зміни і доповнення, дата внесення яких визначається за датою прийняття нормативно-правового акта, яким внесені зміни та доповнення. Внесення змін та доповнень до закону шляхом викладення його в новій редакції означає, що прийнято новий закон, який має перевагу перед законами, прийнятими раніше (до дня прийняття закону про внесення змін і доповнень до певного закону шляхом викладення його у новий редакції).

1. Перш за все вибір нормативно-правового акта, що підлягає переважному застосуванню у разі так званих хронологічних колізій, передбачає встановлення дня його прийняття. Це — не трудно, оскільки в офіційній публікації нормативно-правових актів завжди зазначається на дату їх прийняття. Визначення цієї дати є суто формальною процедурою. Закон слід вважати прийнятим з моменту фіксації волевиявлення Верховної Ради, бо закони «приймає» Верховна Рада (п. 3 частини першої ст. 85 Конституції), а після голосування та його фіксації Верховна Рада уже не здійснює будь-яких дій щодо закону. Проте не виключається будь-яке інше законодавче вирішення питання про день прийняття закону — цього права Верховну Раду позбавити неможливо.

Зазвичай проблема колізій між нормативно-правовими актами одного й того ж ієрархічного рівня, що прийняті одного дня, видається надуманою. І таке твердження має достатні підстави. Все ж один раз законодавець нагадав про актуальність цієї проблеми. Йдеться про прийняття 16 лютого 2003 року Цивільного і Господарського кодексів. Виникає думка звернутись до документів Верховної Ради, встановити, який із цих законодавчих актів було прийнято пізніше, та зробити висновок про переважне застосування цього законодавчого акта перед іншим за критерієм послідовності (часу прийняття) кожного із цих кодексів. Ще один варіант — питання про перевагу одного законодавчого акта перед іншим із-за відсутності офіційної інформації про час прийняття одного та іншого законодавчих актів вирішити за номером, що присвоєний кожному із цих актів.

Однак кожний із цих варіантів вирішення питання про можливість надання переваги при правозастосуванні одному чи іншому із названих кодексів є неприйнятним. Нормативно-правові акти підлягають застосуванню у такому вигляді, як вони доведені до відома населення. Раз інформація про час, з точністю до години та хвилини, коли було прийнято нормативно-правовий акт, офіційно не доводиться до відома населення, то ця інформація не може мати будь-якого значення для тлумачення і застосування Цивільного і Господарського кодексів, а отже, — і для вирішення колізій між цими законодавчими актами. Використання при тлумаченні і застосуванні нормативно-правових актів інформації про час їх прийняття впродовж дня було б використанням джерел, зовнішніх щодо відповідних актів, а це є неприпустимим (за винятками, що мають нормативну або логічну підстави, чи випливають із судової практики, що є обов’язковою в силу зазначення на це в законі, чи пов’язані з визнанням законом чинного положення з урахуванням практики його тлумачення компетентними судами), бо порушує засаду правової визначеності, що є складовою частиною принципу верховенства права.

Що стосується номера, який присвоюється нормативно-правовим актам, то за ним час прийняття (раніше чи пізніше) акта встановити неможливо із-за відсутності об’єктивного зв’язку між часом прийняття нормативно-правового акта і присвоєним йому номером. Крім того, слід враховувати і ту обставину, що є практика прийняття законів пакетами, тобто практика прийняття двох чи декількох законів одним актом голосування. У таких випадках номер, що присвоюється законодавчому акту, об’єктивно не може свідчити про прийняття його раніше чи пізніше іншого. Та і метою присвоєння номерів нормативно-правовим, у тому числі і законодавчим, актам є не визначення пріоритетів таких актів, а їх індивідуалізація.

Отже, підстав визначати раніше і пізніше прийняті нормативно-правові акти серед актів, прийнятих одного дня, немає. Нормативно-правові акти, що були прийняті одного дня, слід вважати актами, прийнятими одночасно, а колізії між ними, зокрема між Цивільним і Господарським кодексами за критерієм часу прийняття вирішуватись не можуть.

Перевага при правозастосуванні має надаватись нормативно-правовим актам, прийнятим пізніше, а не тим, які пізніше набрали чинності. Це випливає із значення нормативно-правових актів як таких, що за змістом є волевиявленням правотворчих органів: пізніше волевиявлення може скорегувати більш раннє волевиявлення, але більш раннє волевиявлення не може бути перешкодою для іншого, більш пізнього волевиявлення.

Правильне розуміння критерія, за яким визначається пізніше прийнятий закон, має важливе значення, особливо у випадках, коли між днем прийняття нормативно-правового акта та днем набрання ним чинності проходить значний проміжок часу. Так, Господарський кодекс України було прийнято 16 січня 2003 р., а введено в дію 1 січня 2004 р. У проміжок часу між прийняттям Господарського кодексу та введенням його в дію було прийнято велику кількість законів, що встановлювали норми господарського права. Усі вони підлягали і підлягають переважному застосуванню перед Господарським кодексом України, хоч би вони і набрали чинності раніше, ніж цей Кодекс.