Розділ «5. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ І її СТРУКТУРА. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ»

Структура суспільної свідомості

Розкриття сутності людини, сутності світу її буття свідчить, що людина виступає як суб'єкт соціальної діяльності, який свідомо і цілеспрямовано впливаючи на світ і на самого себе, не просто пристосовується до умов життя, а активно змінює їх, перетворює природне і соціальне середовище відповідно до своїх потреб та інтересів. Людина є смислоутворюючим началом у цій складній системі взаємозв'язків "людина — світ". Вся історія постає як діяльність людини, що переслідує свої цілі. Соціально зумовлені цілі, вибір засобів і шляхів їх реалізації виступають важливим фактором суспільного розвитку. У цьому зв'язку істотно важливим стає питання про те, що ж таке свідомість як особливий феномен, яка її структура.

Питання про природу свідомості і її роль в життєдіяльності людини безпосередньо пов'язане з питанням про природу і сутність людини, про природу і сутність світу, про граничні основи їх буття. З вирішенням основного питання філософії, як зазначалося, пов'язаний поділ філософів на матеріалістів і ідеалістів. Якщо ідеалізм виходить з визнання ідеального як граничної основи буття світу і людини, то матеріалізм, виходячи з визнання первинності матерії, акцентує увагу на питанні про обумовленість свідомості буттям, про походження свідомості, про її сутність, про роль у життєдіяльності суспільства й особи.

В історії філософської думки питання про походження свідомості вирішувалося на різних етапах історії по-різному. Переважно зверталася увага на з'ясування специфіки свідомості як властивості матерії, на природні передумови її виникнення. Соціальна природа свідомості протягом тривалого часу залишалася нерозкритою. Розкриття соціальної природи свідомості стало можливим на основі розкриття соціально-діяльної сутності людини.

Як зазначалося, опосередкування задоволення життєвих потреб людини соціальними умовами зумовило потребу в якісно новому, порівняно з твариною, способі орієнтації. І цим способом виявилася суспільна свідомість.

Суспільна свідомість — це виражене в логічній, понятійній формі і закріплене в мові усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, ставлення до нього і до себе, можливостей його пізнання і перетворення. Свідомість як усвідомлення буття є, з однієї сторони, відображенням об'єктивної дійсності в голові людини і є об'єктивною за своїй змістом, а з другої сторони - містить у собі момент суб'єктивного ставлення людини до світу, оцінку людиною тих чи інших явищ дійсності. Усвідомлення, отже, виступає як виявлення активного відношення людини до дійсності. Це відношення реалізується насамперед через практичне освоєння людиною навколишнього світу і є відображенням форм людської діяльності і створюваного цією діяльністю предметного світу олюдненої природи. Воно містить у собі ставлення людини до природи, до системи соціальних зв'язків і відносин, які опосередковують її життєдіяльність і визначають її якісну відмінність від тварин, а також ставлення до своєї діяльності і її результатів. Усвідомлення — це єдність знань і переживань, єдність об'єктивного змісту свідомості і його оцінка.

Характер і спрямованість ставлення людини до умов свого буття зумовлюється насамперед характером і спрямованістю потреб і інтересів. Потреби, виникнувши як стан, що виражає суперечність між необхідністю існування, функціонування і обмеженістю внутрішніх можливостей її забезпечення, відображаються в голові людини в почутті незадоволеності й зумовлюють необхідність пошуку об'єкта, засобів, умов для вирішення цієї суперечності.

Сам прояв і реалізація, задоволення життєвих потреб людини, їх відтворення здійснюється в її безпосередньому взаємозв'язку з умовами існування. Причому, цей зв'язок виявляється як щодо природи, так і щодо суспільного життя. Разом з тим, задоволення потреб зумовлюється не тільки безпосереднім зв'язком людини з дійсністю, але й опосередкуванням їх задоволення процесом матеріального виробництва і системою суспільних відносин. Залежність задоволення потреб від соціальних умов життя виражається в інтересі.

Можна сказати, що потреби й інтереси визначають характер і спрямованість ставлення людини до світу, і саме той кут зору, під яким людина сприймає його. Тому усвідомлення людиною свого відношення до світу проявляється, з одного боку, як усвідомлення своїх потреб і інтересів, а з іншого - як усвідомлення самої дійсності, її сутності, умов задоволення потреб, умов забезпечення життєдіяльності.

Таким чином, суспільна свідомість виникає як результат залежності життєдіяльності людини від соціальних умов життя, як реалізація потреби в новому типі орієнтації. Тобто свідомість — це породження, продукт суспільного буття.

Суспільне буття — це реальний процес життя, система соціальних зв'язків і відносин, що зумовлюють зміст, характер, спрямованість життєдіяльності людини, виникнення, функціонування, розвиток свідомості як особливого типу, способу її орієнтації в навколишній дійсності. Тут на перший план виступає зумовленість виникнення свідомості суспільним буттям. Але, виникнувши, свідомість перетворюється з результату на передумову людської життєдіяльності. Вона сама стає фактором, що зумовлює характер і спрямованість життєдіяльності людини. Тобто вона сама стає моментом, особливістю суспільного буття, його функціонування, розвитку. Тому питання про первинність суспільного буття і вторинність свідомості може бути вирішене тільки з погляду вирішення питання про граничні основи буття світу і людини: що лежить в основі світу? Надалі вони безупинно міняються місцями.

Усвідомлення людиною свого ставлення до дійсності і до себе здійснюється на двох рівнях: емпіричному і раціональному, що включає в себе буденну і теоретичну свідомість. Способом існування свідомості є знання, яке є системою відображених у голові людини і закріплених пам'яттю відомостей про навколишній світ і про саму людину. Знання - це узагальнення людського досвіду, який передається від людини до людини, від епохи до епохи, результат індивідуального і суспільного життєвого досвіду. У той же час знання містять у собі оцінку людиною результатів відображення дійсності в її свідомості, визначення їх значимості в життєдіяльності. Знання є передумовою, що чинить вплив на характер ставлення людини до дійсності і до себе, на характер її діяльності. Без знань неможлива орієнтація людини у світі, вони є керівництвом до дії.

Емпіричний і раціональний рівні усвідомлення ставлення до дійсності взаємопов'язані, але, разом з тим, вони відносно самостійні. Емпіричне усвідомлення дійсності пов'язане з безпосередньою чуттєвою взаємодією людини зі світом. Особливу роль тут відіграє чуттєво-емоційне сприйняття дійсності. Почуття й емоції виступають як специфічні показники наявності тих чи інших потреб, необхідності їх задоволення, а також ступеня задоволення чи незадоволення потреб. Залежно від характеру реакції людини на її взаємодію з навколишньою дійсністю формуються дві основні групи емоцій - позитивні і негативні. Різноманіття потреб і форм зв'язків людини з зовнішнім світом знаходить свій прояв у безлічі конкретних форм емоцій. Емоції, як ланки, які опосередковують зв'язок людини з зовнішнім світом, виражають особистісне оцінне ставлення до дійсності. Вони виконують дуже важливу регулятивну функцію, спрямовану на забезпечення життєдіяльності.

З виникненням суспільства відбувається не тільки значне ускладнення системи емоцій і почуттів, але і піднесення їх на якісно новий рівень розвитку. У людини природні емоції, успадковані від тварини, набувають олюдненого характеру. Якісна зміна емоцій і почуттів у людини пов'язана з виникненням соціальних умов життя і нового, діяльно-перетворюючого ставлення людини до дійсності.

У чуттєво-емоційній взаємодії людини й умов її буття формується емпіричний рівень свідомості, що, виникнувши як результат безпосереднього, чуттєвого впливу предметів зовнішнього світу на органи чуття людини, чуттєвої взаємодії з навколишньою дійсністю, виступає як специфічний спосіб оцінки цієї взаємодії, її результатів, ролі цих результатів у її життєдіяльності. Емпіричному рівню усвідомлення відповідає чуттєво-образний спосіб мислення.

Раціональний рівень усвідомлення буття виступає у формі абстрактного, логічного мислення, вираженого в поняттях, категоріях, теоріях, системах ідей і закріпленого в мові. Логічне мислення набуває відносної самостійності стосовно предметів, явиш, процесів, відображенням яких воно є, об'єктивується, стає певним зовнішнім феноменом стосовно того чи іншого індивіда, може передаватися від людини до людини, від покоління до покоління, від однієї історичної епохи до іншої.

Раціональний рівень свідомості, у свою чергу, містить у собі два рівні: буденну і теоретичну свідомість. Буденна свідомість є вираженим в логічній формі і закріпленим у мові усвідомленням найближчих потреб і інтересів, сферою безпосередніх життєвих взаємин між людьми і їх ставленням до дійсності. Теоретичний рівень — це результат пізнавальної і практично-перетворювальної діяльності, що характеризується проникненням у глибинні зв'язки і відносини, у сутність речей. Теоретичне мислення знаходить свій вираз в логічно обґрунтованих ідеях, гіпотезах, концепціях, теоріях, принципах. Буденна і теоретична свідомість розрізняються не об'єктом усвідомлення, а ступенем проникнення в сутність явищ, процесів. Буденне - на рівні явища, безпосереднього сприйняття, а теоретичне — на рівні сутності, на рівні розкриття закономірностей розвитку дійсності.

Раціональний рівень усвідомлення людиною свого ставлення до світу, до себе також пов'язаний з чуттєво-емоційним сприйняттям дійсності. Але якщо на емпіричному рівні взаємозв'язок виявляється як результат безпосередньої взаємодії органів чуття з предметами зовнішнього світу, то на раціональному - як результат впливу слова, думки. Слово може викликати навіть сильніше, гостріше, триваліше за впливом емоційне переживання, ніж вплив предмета. Недарма старе прислів'я говорить: "Рана від меча гоїться, а від слова ніколи. Меч ранить тіло, а слово — душу".

Емпіричний і раціональний рівні свідомості нерозривно пов'язані між собою, взаємозумовлюють і взаємодоповнюють один одного. Переломлення емпіричного і раціонального через чуттєво-емоційне знаходить свій вираз в суспільній психології. У багатьох працях суспільну психологію співвідносять тільки з повсякденною свідомістю, розглядають її як складову частину останньої. Але цього робити не можна. Повсякденна свідомість (як і теоретична) функціонує в логічній формі, закріпленій в мові.