Розділ «5. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ І її СТРУКТУРА. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ»

Але результатом цілепокладальної діяльності є не просто окремі предмети, явища, а світ олюдненої природи і соціальні умови. Людина сприймається як творець цього світу. Природно, що перед нею постає питання: "Якщо все, чим людина користується, це результат її цілеспрямованої діяльності, то відкіля взявся весь природний світ і сама людина? Хто її створив?". Не знаючи закономірностей розвитку природи і суспільства, людина доходить висновку, що повинні бути якісь могутніші сили, порівняно з людиною, результатом цілепокладальної діяльності яких з'явився весь природний світ і сама людина. Такий висновок робився не просто шляхом логічного міркування. Шлях до нього складніший і суперечливіший. Справа в тім, що людина у своєму повсякденному житті виявляється залежною від реальних сил природи і суспільства, що стосовно неї виступають могутнішими і перед якими вона виявляється безсильною (землетруси, урагани, повені, посухи, епідемії). На цій підставі склалися уявлення, що ці могутні сили, як і людина, можуть злитися чи бути добрими.

Так поступово, крок за кроком, сили природи почали розглядатися як надприродні, як першопричина всього сущого.

Залежність людини від зовнішніх сил, безсилля перед ними породжували, з однієї сторони, почуття страху і безвихідності, а з другої - надію на можливість позитивного вирішення тих проблем, що життя ставило перед нею. Тому люди прагнули схильності до себе надприродних сил, вони почали звертатися до них із проханнями, приносити жертви, щоб їх супроводжував успіх на полюванні, у вирощуванні врожаю і щоб відвернути від себе нещастя і направити їх на ворогів...

Але ставлення людини до зовнішніх сил виявлялося не тільки в страху і безвихідності. За сприятливого збігу обставин і досягнення бажаних результатів, людина схильна визнати, що в досягненні успіху їй сприяли самі обставини, зовнішні фактори. На цій основі виникає почуття задоволеності, радості і подяки цим зовнішнім могутнім силам.

Таким чином, перетворення сил земних у неземні, надприродні, залежність від них і безсилля перед ними, страх перед можливими діями іноплемінників, а також жагуче бажання досягти бажаних успіхів, задоволеність і радість від досягнення бажаного, -усе це породжувало складну систему взаємин людини із силами природи і суспільства, перетвореними в надприродні.

Ці взаємини і знайшли свій вираз в релігійній свідомості. Релігійна свідомість - це система ідей, поглядів, уявлень, згідно з якими світ і людина створені надприродною силою (Богом, богами) і усе, що відбувається у світі, здійснюється з волі цих надприродних сил ..Тому людина безсильна перед ними, вона змушена коритися і виконувати волю цих сил (Бога).

Таким чином, світ виявився роздвоєним на світ реальний, у якому живе людина, і світ ілюзорний, створений фантазією людини. Причому, звівши стихійні сили природи і суспільства в ранг надприродних, людина наділила їх усіма своїми якостями: вони можуть чинити добро і зло, карати і заохочувати, сердитися і радіти тощо. Тому не Бог створив людину по своєму образу і подобі, а людина — Бога, наділивши його своїми рисами, особливостями. Релігійна свідомість у своєму розвитку пройшла складний, довгий, суперечливий шлях: від уособлення окремих предметів і явищ, від наділення їх свідомістю, до створення богів, що відають окремими сферами природи і сферами життя людини, а потім і до визнання існування єдиного Бога, тобто — до виникнення монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство, буддизм, іудаїзм).

Якщо усе створено Богом, то він повинен і встановити певні норми, правила, закони, яким повинні підкорятися люди. На цій основі виникла складна ситуація. Потреба в загальних нормах, правилах виявилася необхідною не тільки для регулювання взаємин людини і Бога. Ці норми виявилися необхідними як обов'язкові норми, що регламентують поведінку людей, їх відносини одного з одним, ставлення до природи, до себе.

Отже, Бог став мовби гарантом перемоги добра над злом, справедливості над несправедливістю, моральності над уседозволеністю. Не випадково Л.Фейєрбах писав, що християнство з Моралі створило Бога, Морального Бога.

Можна сказати, що релігія виникає не тільки як результат взаємовідносин людини з зовнішніми силами, але і як реалізація потреби людини в наявності системи моральних цінностей (загальних і абсолютних), що змушують людину дотримуватися їх і виконувати їх вимоги, що надає зміст людському існуванню, створює певну гарантію торжества справедливості і добра. Релігія, даючи ілюзорне задоволення цих потреб, начебто знімала з людини відповідальність за те, що діється у світі, називаючи усе волею Бога.

Людина раб, але раб Божий. Воля Бога, що виявляється в загальних нормах, які регламентують поведінку людини, тепер постає як установка, дана зверху. Так загальнолюдські норми моралі в релігії прийняли значення незаперечних моральних цінностей, зведених в абсолют, вони стали обов'язковими для усіх. Повна залежність людини від волі Божої зумовила специфічне розуміння сенсу життя. Для віруючої людини сенс життя полягає в тому, щоб заслужити вічне блаженство в загробному житті. А шлях до нього — смерть. Адже життя для віруючого — це тільки дорога, якою він зможе прийти і залишитися вічно в найкращому, що існує у Всесвіті, — у раю. Отже, ідея Бога для віруючого — це головним чином проблема сенсу життя: смерті і безсмертя (бажання знайти безсмертя).

Релігійна свідомість базується на вірі, а не на доказі. Живучість релігії пояснюється насамперед тим, що в Богові людина абсолютизувала себе, свій розум. Але релігійна свідомість не залишається незмінною. Під впливом розвитку науки, практики відбувається пристосування релігійних уявлень до нових історичних умов, робляться поступки даним науки.

У ході історичного розвитку суспільства змінювався і ступінь впливу релігії в суспільному житті. Посилення, підвищення активності релігійної свідомості спостерігається особливо в кризові періоди. Так було на всіх етапах історії, це відбувається і зараз у нашій країні.

Криза економічна, різке зниження рівня життя, соціальна незахищеність, розбіжність між обіцянками влади і реальним станом справ, катастрофа віри в ідеали, що тривалий час були світоглядними орієнтирами, — усе це породжує кризу духовну, почуття безвихідності, утрату віри в краще майбутнє на Землі. За цих умов виникає потреба в пошуку системи нових цінностей, що відповідала б реальним запитам людського духу. Емоційно-щиросердечна порожнеча штовхає людей до пошуку замінника цієї порожнечі. І не знайшовши його в земних умовах, людина звертає свій погляд до неба, до Бога, сподіваючись хоча б ілюзорно перебороти реальні труднощі. Людина йде до Бога, зневірившись у собі, у людях, у реальних можливостях реалізувати себе. Не вірячи у свої сили, вона віддає себе в руки сил надприродних.

Тому не випадково в періоди криз спостерігається сплеск традиційної релігійності, а також поширення різних містичних сект і культів, захоплення спіритизмом, окультизмом, "сатанізмом", пожвавлення марновірств. Багато хто звертається до чаклунів, ворожок, сумнівних знахарів. Цей сплеск, до того ж, часто підтримується засобами масової інформації. По телевізору, радіо систематично читаються лекції-проповіді на релігійну тематику. Атеїстична пропаганда цілком вилучена. Так, кожна людина має право вірити чи не вірити в Бога. Тому й у засобах масової інформації повинні бути однаковою мірою представлені інтереси і віруючих і невіруючих.

Релігійна свідомість — це не тільки система уявлень, ідей, але і настроїв, переживань. Причому, релігійні уявлення сприймаються як істинні, котрі не мають потребу в аргументації. Тому і релігійне почуття для віруючого має значення не просто переживання, а виступає як внутрішнє веління, що зумовлює готовність до дії. Для віруючого це почуття — те, чим він керується в складних проблемах життя. Якщо релігійні уявлення стають основою світогляду, вони перетворюються на життєві орієнтири.

Філософська свідомість виникає як реалізація потреби людини в усвідомленні сутності світу і сутності самої людини. В зв'язку з тим, що об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина — світ", то, природно, перед людиною постає питання про те, чим є світ за своєю природою і сутністю, що лежить в основі світу, у чому зміст її буття. Відповідаючи на ці і багато інших питань, філософія дозволяє людині свідомо підійти до розуміння складних життєвих проблем, вона стає методологічною основою світогляду.

Повніше специфіка філософії розкрита в змісті цього навчального посібника (див. Розділ 1).

Можна сказати, що різноманіття форм суспільної свідомості пов'язане, по-перше, з тим, яку роль відіграє та чи інша сторона дійсності в життєдіяльності людини, а, по-друге, з характером і спрямованістю інтересів, що виражають залежність задоволення потреб від цих сфер об'єктивної дійсності. Усі форми суспільної свідомості взаємопов'язані одна з одною. Усі вони є тільки різними аспектами усвідомлення єдиної об'єктивної дійсності. Але відображаючи різні її сторони, вони зберігають свою відносну самостійність.

Якщо та чи інша сторона дійсності виступає як об'єкт, на який спрямована пізнавальна і практична діяльність, і її відображення зумовлює об'єктивний зміст свідомості, то інтерес, його характер і спрямованість зумовлюють суб'єктивність бачення світу. Ця суб'єктивність виявляється в різних планах. Насамперед, людина виділяє себе з природного і соціального середовища як суб'єкт соціальної дії. Тому вона не споглядає світ, а ставиться до нього як до світу свого буття. Відображення цього ставлення у свідомості, що здійснюється через призму інтересів, виступає не як дзеркально-змістовне відображення, а як людська практика. Крім того, оскільки характер ставлення людини до світу визначається потребами й інтересами, людина бачить у світі не просто те, що є, а насамперед те, що їй потрібно для забезпечення свого життя. Це відображення може бути і істинним і помилковим, перекрученим, фантастичним. Володіючи відносною самостійністю, суспільна свідомість може створювати образи предметів, явищ, що реально не існують у світі. Однак якими би фантастичними не були ці образи, вони складаються завжди з елементів, узятих свідомістю з навколишнього світу.