Розділ «5. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ І її СТРУКТУРА. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ»

Суспільна свідомість, виникнувши як результат опосередкування задоволення життєвих потреб людини соціальними умовами буття, набуває значення відносно самостійної сфери життєдіяльності людей. Виражаючись в цілепокладанні, вона перетворюється на передумову можливості реалізації людиною своєї життєдіяльності.

В усіх формах суспільної свідомості існує рівень буденної і рівень теоретичної свідомості.

Інтегрованим виразом змісту всієї суспільної свідомості є ідеологія. Специфічним об'єктом ідеологічного осмислення людиною свого відношення до дійсності виступає суспільний лад, який представляє собою інтегрований, цілісний вираз всієї системи суспільних відносин. Зважаючи нате, що суспільний лад зумовлює загальний спосіб, ступінь і характер задоволення потреб соціальних суб'єктів, він постає як фактор, що визначає і регулює взаємини між соціальними суб'єктами, а також між суспільством і природою. Тому через відношення до суспільного ладу визначається відношення до інших сфер життєдіяльності.

Залежність життєдіяльності соціальних суб'єктів (осіб, груп, класів і т.д.) від характеру суспільного ладу знаходить свій вираз в їх корінних інтересах. Зміст корінних інтересів визначається, по-перше, характером, спрямованістю потреб соціальних суб'єктів, по-друге, - тим, забезпечує чи не забезпечує даний суспільний лад задоволення цих потреб, по-третє тим, в якій мірі корінний інтерес збігається чи не збігається з спрямованістю дії об'єктивних законів розвитку дійсності. Усвідомлення цієї залежності, тобто усвідомлення соціальними суб'єктами своїх корінних інтересів зумовлює і складає основний зміст ідеології. Тому можна зробити перший висновок: ідеологія є усвідомленням соціальними суб'єктами свого відношення до суспільного ладу, у рамках якого протікає їх життєдіяльність і який визначає загальний спосіб, ступінь і характер задоволення потреб.

Однак суспільний лад виникає і йде з історичної арени не з примхи людей, а в міру створення необхідних для цього об'єктивних передумов, зумовлених діями об'єктивних законів суспільного прогресу Тому відношення до суспільного ладу знаходить свій вираз у певному відношенні до цих об'єктивних законів. Характер цього відношення залежить від того, якою мірою дія об'єктивних законів, впливаючи на суспільний лад, зачіпає корінні інтереси соціальних суб'єктів. Так, якщо соціальний суб'єкт зацікавлений у збереженні існуючих суспільних відносин, суспільного ладу, а об'єктивні тенденції суспільного розвитку створюють передумови для його усунення і заміни іншим, то такий суб'єкт буде не тільки не зацікавленим у пізнанні і використанні цих законів, а буде змушеним протидіяти об'єктивній логіці історичного процесу. Якщо ж соціальний суб'єкт зацікавлений у зміні існуючого ладу, і ця зміна підготовлюється об'єктивним ходом історії, то такий соціальний суб'єкт буде зацікавленим у пізнанні і свідомому використанні цих законів. Тому ставлення до об'єктивної зумовленості перетворень суспільного життя знайде своє відображення в ідеології. На цій основі можна зробити другий висновок: ідеологія є усвідомленням соціальними суб'єктами свого відношення до об'єктивних законів суспільного розвитку через призму відношення до суспільного ладу, тобто з позицій їх корінних інтересів.

Варто підкреслити, що хід історії здійснються через вирішення конкретних соціальних задач, які висуваються самим життям на кожному конкретному етапі історії. Ті соціальні задачі, вирішення яких безпосередньо залежить від характеру суспільного ладу чи вирішення яких потребує змін у суспільному ладі, знаходять своє відображення в ідеології. Тому можна зробити третій висновок: ідеологія — це усвідомлення соціальними суб'єктами свого ставлення до необхідності вирішення конкретних соціальних завдань через призму відношення до суспільного ладу, тобто з позицій їх корінних інтересів.

Фактором, що чинить вплив на процес утвердження чи повалення суспільного ладу, є пізнання і свідоме використання властивостей, законів природи. Знання про природу використовується насамперед дня створення зброї, засобів, необхідних для захисту чи повалення ладу. Відомо, наприклад, що в XX столітті у всіх країнах світу кращі наукові сили, технічні засоби, новітні відкриття в галузі науки стали використовуватися для створення засобів масового знищення людей. Гонка озброєння досягла такого рівня, що виникла загроза знищення не тільки людей, але і всього живого на Землі. Ця гонка озброєння всіляко обґрунтовувалась як необхідна умова боротьби соціальних суб'єктів за збереження кожним з них його суспільного ладу. Звідси четвертий висновок: ідеологія є усвідомленням соціальними суб'єктами свого ставлення до природи, до можливостей пізнання і використання її властивостей, зв'язків, законів через призму відношення до суспільного ладу, тобто з позицій їх корінних інтересів.

Крім того, кожне суспільство завжди зацікавлене в підготовці і вихованні підростаючих поколінь. Найважливішою проблемою в цьому процесі є формування певних особистісних характеристик, формування особи з певними світоглядними установками, з визначеною політичною і моральною орієнтацією. Тим самим суспільство змушене цілеспрямовано створювати передумови формування у підростаючих поколінь світоглядних установок, що визначають їх ставлення до суспільного ладу, до дійсності загалом, до себе. Ставлення до проблем формування, виховання особи набуває певного ідеологічного аспекту. Звідси п'ятий висновок: ідеологія є усвідомлення соціальними суб'єктами свого ставлення до проблем формування, виховання особи, її світоглядних установок через призму відношення до суспільного ладу, тобто з позицій їх корінних інтересів.

Таким чином, в ідеології знаходить своє відображення не тільки ставлення до суспільного ладу, що складає її основний зміст, але і до тих факторів, що впливають на виникнення, утвердження, функціонування суспільного ладу чи створюють передумови Йото відходу з історичної арени. На цій основі можна дати цілісне, узагальнене визначення ідеології, що охоплює всі основні аспекти ідеологічного усвідомлення ставлення людини до світу.

ІДЕОЛОГІЯ — це усвідомлення соціальними суб'єктами свого відношення до об'єктивної дійсності через призму відношення до суспільного ладу, тобто з позицій їх корінних інтересів. Носіями ідеології є ті соціальні суб'єкти, чиї корінні інтереси в ній виражені.

Тому в тому самому суспільстві можуть одночасно формуватися різні ідеологічні системи. Це зумовлено соціальною структурою суспільства. Ідеологія знаходить свій конкретний прояв у системі ідей, теорій, концепцій, поглядів, програм, установок.

Ідеологія пронизує усі форми суспільної свідомості, але не зводиться до їх суми і не розчиняється в них. Вона набуває відносної самостійності і відіграє дуже важливу роль в усвідомленні соціальними суб'єктами свого ставлення до себе і до дійсності загалом. Концентрованим виразом ідеології є уявлення про суспільний лад, що забезпечує для того чи іншого соціального суб'єкта необхідні умови його життєдіяльності. Це уявлення про суспільний лад, що відповідає потребам і інтересам того чи іншого соціального суб'єкта, набуває для нього значення суспільного ідеалу. Усвідомлення значимості суспільного ідеалу для забезпечення життєдіяльності соціальних суб'єктів перетворює це уявлення на вишу ціль їх життя, мету, для реалізації якої використовуються всілякі засоби, аж до збройної боротьби. Усвідомлення необхідності реалізації цієї цілі визначає, складає сенс життя соціальних суб'єктів. Тим самим суспільний ідеал як вища ціль життя стає основним світоглядним орієнтиром, що визначає загальну соціальну спрямованість діяльності соціальних суб'єктів.

Ідеологія, фіксуючись у свідомості людей і одержуючи чуттєво-емоційну оцінку, впливає на формування світогляду. Вона зумовлює усвідомлення людьми свого відношення до дійсності під кутом зору відношення до суспільного ладу. Ідеологія знаходить своє відображення у всіх формах суспільної свідомості, не позбавляючи їх своєї власної специфіки, відносної самостійності. У той же час, ідеологія спирається на зміст інших форм суспільної свідомості.

Роль ідеології в життєдіяльності суспільства й особи в значній мірі залежить від взаємозв'язку її із суспільною психологією. Це означає, що ідеологічні концепції можуть виконувати свої функції тільки тоді, коли вони сприйняті і виражені в почуттях, настроях, переживаннях і закріплені у вірі чи переконаннях людей.

Отже, суспільна свідомість виступає як цілісна, складна, внутрішнє структурована система.

Рівні суспільної свідомості і суспільна психологія виражають ступінь проникнення людини в сутність дійсності, ступінь освоєння людиною світу і характер усвідомлення цього освоєння (чуттєво-емоційна оцінка). Форми суспільної свідомості та ідеологія виражають змістовну сторону суспільної свідомості: що і як відобразилося у свідомості людини.

Суспільна свідомість, виникнувши, сформувавшись як результат реального процесу життя, впливає на суспільне буття. Втілюючись у цілі, вона стає фактором, що велить людині, як потрібно діяти в житті. У міру розвитку суспільства відносна самостійність суспільної свідомості зростає. Якщо суспільна свідомість спочатку була вплетена в безпосередню практичну діяльність, то в процесі становлення і розвитку людини вона набула значення особливої сфери її життєдіяльності, перетворилася на особливу силу, що активно впливає на всі сторони її діяльності як соціального суб'єкта, особливим чином організовану дійсність, що характеризується своєю внутрішньою структурою. Опановуючи масами, ідеї перетворюються на силу, використовуючи яку люди змінюють світ і самих себе.

Ідеї здатні піднімати величезні маси людей, надихати їх на активні дії, вони можуть викликати оптимізм і впевненість у позитивних результатах своєї діяльності, віру в здійсненність ідеалів соціальної справедливості, свободи. Але ідеї можуть породити в людині песимізм, зневіру в сенсі свого буття, можуть призвести до трагічного закінчення свого життя і не тільки свого. Тому, говорячи про суспільну свідомість, не можна обмежитися тільки розкриттям механізму детермінації її змісту і структури. А необхідно також звернути увагу на те, як свідомість функціонує в життєдіяльності суспільства й особи. Іншими словами, необхідно подивитися на суспільну свідомість під кутом зору її місця і ролі в духовному житті суспільства.

Духовне життя суспільства — це процес втілення в дійсність усвідомлення людиною свого ставлення до світу і до себе самої і процес відтворення цієї свідомості; це процес функціонування суспільства, розглянутий з погляду свідомого здійснення людиною своєї сутності. Отже, духовне життя — це процес реалізації людьми своїх світоглядних засад, усвідомлюваних ними цілей і сенсу життя.

Духовне життя багатогранне. Тому його можна представити і як процес виробництва, і споживання духовних цінностей. У цьому процесі усвідомлення людиною свого ставлення до світу і до себе проходить чуттєво-емоційну оцінку і знаходить свій вираз в емоціях, почуттях, настроях, переживаннях. У духовному житті змістовна сторона усвідомлення дійсності переплітається із суб'єктивною реакцією, суб'єктивним осмисленням її. Коли йдеться про духовне життя суспільства, то маємо на увазі і те, що соціальними носіями духовного є не тільки особи, групи, класи, народи, але і соціальні інститути, зайняті духовним виробництвом, поширенням його продуктів, — засоби масової інформації, радіо, телебачення, театри, кіно, преса, література, художня самодіяльність, музеї, школи... Отже, духовне життя суспільства — це особлива сфера суспільного життя, спосіб існування суспільної свідомості.