Розділ «5. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ І її СТРУКТУРА. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ»

Суспільна психологія — це система почуттів, настроїв, переживань, зумовлених ступенем емпіричного і раціонального освоєння дійсності, які є суб'єктивною оцінкою людиною результатів усвідомлення свого ставлення до дійсності і до себе. Отже, настрої, почуття, переживання, чекання бажаного, надії можуть бути викликані як емпіричним, так і раціональним рівнями суспільної свідомості, як чуттєво-образною формою усвідомлення, так і логічною, закріпленою в мові: на рівні повсякденної і теоретичної свідомості. Логічно обґрунтована і практично підтверджена гіпотеза, теорія, концепція можуть викликати глибоке почуття задоволення, радості, замилування чи розчарування, обурення, гніву. Емпірична, буденна і теоретична свідомість набувають для людини значення особистого ставлення до дійсності тільки тоді, коли знаходять своє вираження в почуттях, емоціях, тобто коли переживаються нею. Таким чином, суспільна психологія виражає не змістовну сторону свідомості, а зумовлений цією змістовною стороною стан (чуттєво-емоційний стан) духовного життя суспільства і духовного світу особи (суспільний настрій: підйом чи занепад, оптимізм чи пригніченість, впевненість, бадьорість чи непевність, розгубленість). Не саме, наприклад, безсилля є психологічним феноменом, а породжуваний ним стан психіки, усвідомлення цього безсилля: стан пригніченості, відчаю тощо.

Емпіричний і раціональний рівні свідомості охоплюють весь процес відображення дійсності у свідомості людини. Вони характеризують ступінь проникнення людини в сутність дійсності, а також виражають оцінне ставлення людини до світу і до себе. Однак емпіричний і раціональний рівні усвідомлення дійсності ще не розкривають змістовну сторону суспільної свідомості. Вони виражають ступінь освоєння дійсності.

Щоб розкрити змістовну сторону відображення дійсності у свідомості людини, необхідно насамперед з'ясувати, розкрити механізм його детермінації.

Як вказувалося раніше, задоволення потреб людини здійснюється в складному процесі її взаємодії з природою і соціальним середовищем. Залежність задоволення потреб від соціальних умов житі знаходить своє вираження в системі інтересів. Серед безлічі інтересів можна виділити кілька груп, що відіграють визначальну роль відносинах людини з дійсністю. Серед них особливе місце займають

1) інтереси, що виражають залежність життєдіяльності людей від ступеня усвідомлення властивостей, зв'язків, законів дійсності без знання яких неможливо створити знаряддя праці і перетворювати предмети природи на засоби задоволення потреб;

2) інтереси, що виражають залежність життєдіяльності людей від характеру їх ставлення до засобів виробництва, від усієї систем суспільних відносин, насамперед економічних;

3) інтереси, що виражають залежність життєдіяльності людей від характеру їх взаємного ставлення один до одного і до суспільства у всіх сферах життя;

4) інтереси, що виражають залежність життєдіяльності людей від рівня розвитку, характеру естетичних потреб і ступеня естетичного освоєння дійсності;

5) інтереси, що виражають залежність життєдіяльності людей від стихійних сил природи і суспільства, що панують над ними в і повсякденному житті й чинять вплив на їх ставлення до дійсності один до одного, до себе;

6) інтереси, що виражають залежність життєдіяльності людей від ступеня усвідомлення людиною сутності світу і свої сутності їх взаємозв'язку.

Перша група інтересів орієнтує людину на необхідність пізнання, розкриття, дослідження властивостей, зв'язків, законі об'єктивного світу, на придбання достовірних знань про світ і про людину, використання яких забезпечує задоволення потреб людей Узагальнення, систематизація набутих людиною знань знаходить свій вираз в науці як формі суспільної свідомості.

Спочатку наука була переважно системою знань про природі Різні теоретичні побудови, соціологічні концепції, які намагались розкрити специфіку суспільства і тенденції його розвитку, сутність історичного процесу, носили ненауковий характер. Справа в том; що відношення до суспільства складніше опосередковано, ніж від ношення до природи. Якщо природа протистоїть людині як деяк дійсність поза людиною, то суспільство завжди виступає як система зв'язків, сукупність форм спілкування, у яких і за допомогою яких здійснюється життєдіяльність людей. Крім того, яким би не було суспільство, пізнання природи було найважливішою загальною потребою, без задоволення якої неможливо саме існування людини. Пізнання ж суспільства і його законів залежало значною мірою від орієнтації, спрямованості інтересів соціальних суб'єктів на збереження чи усунення існуючих суспільних відносин, суспільного ладу. Оскільки соціальні сили, що панують у сфері економіки, як правило, панують і в сфері духовного життя, то їх прагнення до збереження свого панування й існуючої системи суспільних відносин значною мірою ускладнювало чи навіть робило, в принципі, неможливим пізнання об'єктивних законів розвитку суспільства. Тому питання про природу природи і природу суспільства в історії суспільної думки тривалий час вирішувались неоднозначно і часто незалежно одне від одного. Питання про наукове пізнання соціальної дійсності порушувалися, як правило, прогресивними силами суспільства. Нові, прогресивні ідеї завжди змушені були пробивати собі шлях у протиборстві з ідеями, що обґрунтовували непорушність існуючого суспільного порядку.

Таким чином, наука як форма суспільної свідомості має об'єктом свого відображення об'єктивний світ, розглянутий з точки зору його властивостей, зв'язків, законів розвитку. її об'єктом є і сфера мислення, сфера усвідомлення людиною свого ставлення до дійсності і до себе.

Важливо зазначити, що наука — це історично сформована форма діяльності, спрямована на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності. Вона — це і система знань, їх духовне виробництво, і практична діяльність. Основними методами наукового дослідження є: експеримент, індукція, дедукція, аналіз, синтез, системний та імовірний підходи і багато інших. У кожній науці є емпіричний рівень (накопичений фактичний матеріал, результати спостережень, експериментів) і теоретичний (узагальнення емпіричного матеріалу, втілене в гіпотезах, теоріях, концепціях, законах, принципах). Досягнення в галузі розвитку наукових знань відіграють важливу роль у забезпеченні виживання людства. У цьому зв'язку значно зростає роль суспільних наук. Але, на жаль, цим наукам останнім часом приділяється мало уваги, а кількість годин у навчальних курсах скорочується.

Критерієм науковості будь-яких теорій, концепцій є перевірена практикою відповідність змісту знань об'єктивній дійсності. Озброюючи людей знанням законів природи, суспільства, мислення, наука дозволяє людині свідомо їх використовувати з метою забезпечення умов свого існування, функціонування, розвитку.

За аналогією з першою групою інтересів можна визначити специфіку інших форм суспільної свідомості, обумовленість їх змісту. Так, друга група інтересів знаходить свій вираз в такій формі суспільної свідомості, як політична і правова свідомість.

Основою виникнення політичної свідомості є насамперед економічні відносини. Саме відношення до засобів виробництва, виражені у формах власності, способі поєднання робочої сили зі знаряддями праці, формах обміну діяльністю, зумовлених суспільним поділом праці і різницею місця, положення осіб, груп, класів у системі виробництва, формах розподілу, обміну, споживання, -усе це зумовило виникнення складної соціальної структури суспільства, соціальних суб'єктів з різними інтересами. Залежність життєдіяльності соціальних суб'єктів від характеру економічних відносин знайшла свій вираз в необхідності регулювання взаєминами між соціальними суб'єктами, насамперед у сфері їх відношення до засобів виробництва і результатів праці. Крім того, економічні відносини впливають на всі інші сфери суспільних відносин. Тому актуальною стала потреба у виникненні спеціальних органів, що мали б засоби для забезпечення певного порядку в суспільстві і виконували б регулятивну функцію. Таким органом і стала держава. Тому життєдіяльність соціальних суб'єктів виявилася залежною не тільки від економічних відносин, але і від тих інститутів (насамперед держави), що покликані виконувати ці регулятивні функції. А це, у свою чергу, зумовило потребу в утвердженні особливих норм, законів як регуляторів взаємин між соціальними суб'єктами. Відносини між соціальними суб'єктами, засновані на їх взаємному відношенні до засобів виробництва, результатів праці, до держави стали політичними відносинами. А усвідомлення цих відносин знайшло свій вираз в політичній свідомості.

Серцевину політичної свідомості складає усвідомлення відношення до держави, до політичної влади. Це пояснюється тим, що держава за допомогою політичної влади регламентує відношення людей насамперед до засобів виробництва, до власності, до результатів праці. Саме ця сфера складає основу життєдіяльності суспільства.

Держава - це система установ (органи законодавчої і виконавчої влади, армія, суд, прокуратура, поліція, в'язниці...), які володіють різними засобами для здійснення управлінської, регулятивної функції в суспільстві. її діяльність спрямована на забезпечення дотримання норм, правил, законів, що регламентують поведінку людини, взаємини між соціальними суб'єктами.

Політична влада — це, заснований на системі норм, правил, законів і наявності відповідних засобів для забезпечення їх втілення в життя, певний спосіб регламентації, регулювання взаємин у суспільстві з метою захисту існуючих порядків, а також регулювання відносин між країнами. Визначальними ланками політичної влади є законодавча і виконавча влада.