Розділ «7. ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА І СТАН СИСТЕМИ "ЛЮДИНА - СВІТ". ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Філософія


Основні аспекти висвітлення питання про структуру і стан світу


Як говорилося у вступній темі, об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина — світ", яке розглядається під кутом зору виявлення природи і сутності світу, природи і сутності людини, її місця у світі, відношення до нього, можливостей його пізнання і перетворення. Вирішення цієї проблеми в найзагальнішій формі виразилося в і розкритті граничних основ буття світу і людини, у з'ясуванні, що лежить в основі світу і людини: матеріальне чи духовне начало. У попередніх розділах висвітленню цієї проблеми і була приділена головна увага.

Але для усвідомлення людиною свого відношення до світу і до себе важливим є також з'ясування питання про те, як цей світ буття людини улаштований, безвідносно до того, що лежить у його основі: він становить єдине ціле чи сукупність безлічі непов'язаних один з одним предметів, явищ, процесів, знаходиться він у стані спокою чи в постійному русі, зміні, розвитку, а також — які в ньому існують загальні зв'язки і відносини, які в ньому діють закони. Іншими словами, перед людиною встало питання про загальну структуру і стан, у якому система "людина — світ" перебуває.

Відповіді на ці питання формувалися в ході історичного процесу розвитку філософської думки залежно від ступеня освоєння людиною навколишнього світу, від рівня розвитку її пізнавальних здібностей і практично-перетворюючих можливостей.

В історії філософської думки склалися дві основні концепції вирішення цього питання: метафізична і діалектична (у Розділі 1 дана їх загальна характеристика). У кожній цій концепції питання про загальну структуру і стан системи "людина — світ" вирішувались залежно від вирішення питання про граничні основи буття світу і людини, від вирішення питання про те, що ж лежить в основі світу, що є його загальною основою і началом. Тому складалися матеріалістична й ідеалістична концепції як метафізики, так і діалектики. У кожній з цих концепцій усвідомлення людиною дійсності виражено в трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному і логічному.

Онтологічний аспект, його специфіка визначається тим, що зміст цих концепцій є об'єктивним за походженням і кожна з них претендує на те, щоб дати об'єктивно достовірне знання про світ і людину в їх бутті.

Однак відображення світу у свідомості людини здійснюється не дзеркально, а через призму її потреб та інтересів. Тому людина бачить у світі не усе, що там є, а насамперед те, що їй потрібно, а також не завжди таким, яким воно є в дійсності, а таким, яким їй необхідно і хочеться. Саме пізнавальне відношення людини до світу і до себе є практичним за своєю природою. Тому в ході історії філософської думки це важливе питання, як і інші питання, що стосуються з'ясування граничних основ буття світу і людини", вирішувались по-різному, концепції наповнялися конкретним історичним змістом. Практика увесь час коректувала уявлення людини про загальні зв'язки і закони об'єктивної дійсності і духовного життя людини. Отже, гносеологічний аспект вирішення питання про загальну структуру і стан системи "людина — світ" знаходить свій вираз в тому, що історія і логіка його вирішення відображались в історії теорії через призму історії і логіки інтересів суб'єктів, що пізнають. Іншими словами, у теоретичному вигляді вирішення питання про загальну структуру і стан, у якому система "людина — світ" перебуває, визначалося, з однієї сторони, наявністю об'єктивно існуючих предметів, явищ, процесів, сфер дійсності, зв'язків і відносин між ними, а з другої — ступенем усвідомлення людиною цієї дійсності, характером бачення і розуміння її, зумовлених її потребами й інтересами.

Логічний аспект вирішення зазначеного питання полягає в тому, що результати його вирішення знайшли своє втілення в системі понять, категорій, законів, які, виникнувши, самі набувають відносної самостійності й стають для людини методом пізнання та перетворення світу і самої людини.

Зміст діалектичної і метафізичної концепцій з розвитком філософської думки зазнавав істотних змін.

Значення діалектичної концепції розвитку не обмежується тільки вирішенням питання про загальні зв'язки і закони дійсності, тому що його вирішення нерозривно пов'язано з питанням про природу і сутність світу і людини. Питання про природу і сутність світу і людини, про граничні основи їх буття і питання про загальну структуру і стан, у якому система "людина — світ" перебуває — це тільки дві сторони відношення "людина - світ". Тому їх вирішення взаємодоповнюється.

Теза про первинність матерії і вторинність свідомості дається в філософії спочатку то як дослідне (отримане на основі окремих наук або практики) то як інтуїтивно очевидне знання. Ні перший, ні другий вид знання не може обґрунтувати цю тезу в її всезагальності і необхідності. Тому її треба обґрунтувати в рамках самої філософії, теоретично (у категоріальній формі), показавши, що матерія породжує мислячий дух. Простежити ж цей процес і виразити в загальних визначеннях можна тільки за допомогою діалектики.

Але крім внутрішньофілософського діалектика має також самостійне значення як спосіб розгляду дійсності — зовнішнього світу, його пізнання й мисленої переробки знань про нього, а також самої людини з її внутрішнім світом, тобто як теорія розвитку (онтологія), теорія пізнання (гносеологія) і теорія мислення (логіка). Ці три сторони діалектики органічно пов'язані між собою, утворюють триєдність. Це пояснюється тим, що сама діалектика як теорія, по-перше, є формою думки (логіка); по-друге, характеризує спосіб пізнавального відношення до об'єкта (гносеологія); по-третє, вона є вченням про розвиток як об'єктивний процес (онтологія).

Процес пізнання і процес мисленого відтворення його результатів теж можна і потрібно розглядати як специфічні різновиди розвитку: розвивається не тільки пізнаваний об'єкт, але і саме пізнання і наші знання про об'єкт. Тому, збагнення діалектики як теорії розвитку дає необхідну основу і ключ до розуміння двох інших її функціональних форм.

Історично першою, вираженою в теоретичній формі, стала наївна, стихійна діалектика древніх мислителів. Стихійність, наївність, споглядальність їхніх поглядів була зумовлена ще низьким рівнем розвитку самої людини, ЇЇ пізнавальних здібностей і засобів пізнання, низьким рівнем розвитку виробництва, наукових знань. Людина сприймала світ безпосередньо таким, яким його бачила, без глибокого проникнення в сутність явищ, процесів. Проте вже тоді були узагальнення, що формували цілісне уявлення про світ і про людину.

Так, у філософських поглядах мислителів Стародавньої Індії і Китаю, зокрема у філософії даосизму, були висловлені ідеї про те, що у світі усе минуще, немає нічого постійного, усе перебуває в стані народження і смерті, одні предмети, явища виникають -інші відходять, старе поступається місцем новому.

Вищого ступеня стихійна, наївна діалектика древніх мислителів досягла в античній філософії, особливо у філософських ідеях давньогрецького філософа Геракліта. Він виступив проти уявлень про те, що світ складається з незмінних предметів, явищ. Геракліт висловив ряд чудових думок, які одержали свій подальший розвиток в історії філософської думки. За Гераклітом світ — і мертвий і живий — це потік явищ, що змінюються. Він — вічне виникнення і зникнення, вічне творення і руйнування, безупинне становлення, "усе є і не є, тому, що, хоча і настає момент, коли воно є, але воно негайно ж перестає бути... Одне й те ж і молоде и старе, і мертве і живе, те змінюється на це, це, змінюючись, знову стає тим". Обґрунтовуючи ідею про загальну зміну, рух у світі, давньогрецькі філософи порушували питання і про те, що рухається, чим чи як призволиться в рух. Відповідь на ці питання були різними в різних філософів. У Фалеса такою основою буття всього сущого була вода, в Анаксимена - повітря, в Анаксимандра — апейрон. Геракліт загальною основою дійсності вважав вогонь. "Не Богом і не людиною, — говорив він, — створений цей порядок речей, світ був, є і буде ... вічно живий вогонь, що самовільно запалюється і вгасає".

Багато уваги Геракліт приділяв проблемі джерела змін, руху. За Гераклітом, таким джерелом є суперечності, взаємодія протилежностей.

Важливі діалектичні ідеї були висказані Зеноном, Платоном, Аристотелем та іншими мислителями.

Однак діалектика древніх філософів, описуючи картину загальних змін, руху не могла дати відповіді на багато питань, що стосуються окремих явищ, процесів, їх сутності.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7. ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА І СТАН СИСТЕМИ "ЛЮДИНА - СВІТ". ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи