Розділ «5. СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ І її СТРУКТУРА. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИ»

Політична свідомість становить систему ідей, поглядів, теорій, які виражають ставлення соціальних суб'єктів до політичної влади, а через неї — один до одного, у всіх сферах життєдіяльності. У політичній свідомості важливе місце займають ідеї і погляди щодо устрою державної влади, її структури, функцій.

Політична свідомість знаходить свою реалізацію в політиці. Політика — від грецького "роШіке" означає мистецтво управління державою. Політика — це насамперед сфера життєдіяльності суспільства, у якій соціальні суб'єкти прагнуть реалізувати свої корінні інтереси.

У зв'язку з тим, що економічні відносини й інститути, покликані забезпечити їх функціонування, складають основу суспільного ладу, а суспільний лад визначає загальний для даного суспільства спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людей, спосіб їх життєдіяльності, то серцевину політики складає ставлення соціальних суб'єктів до суспільного ладу. У кожного соціального суб'єкта формується своє уявлення про суспільний лад, який би відповідав його інтересам. Це уявлення набуває значення суспільного ідеалу, прагнення до реалізації якого, його встановлення стає сенсом їх життя. Центральне місце тут займає боротьба за владу.

Політика охоплює відносини не тільки між соціальними суб'єктами усередині суспільства, конкретної держави, але і відносини між державами, регіонами, - відносини, які регламентуються і регулюються засобами політичної влади.

Отже, політика — це не тільки сфера життєдіяльності соціальних суб'єктів, але і спосіб регулювання взаємин у суспільстві. Вона здійснюється як система усвідомлених відносин і свідомої діяльності соціальних суб'єктів, заснованих на їх взаємному відношенні до політичної влади.

З політичною свідомістю нерозривно пов'язана правосвідомість. Право — це система норм, правил, постанов, законів, санкціонованих державою і використовуваних для забезпечення функціонування існуючих у даному суспільстві економічних, соціальних, політичних відносин, для регулювання взаємин між соціальними суб'єктами (особа, група, клас, суспільство).

Правосвідомість формується як система уявлень, ідей, поглядів про законне і незаконне, про належне й обов'язкове у відносинах між соціальними суб'єктами, між державами, народами. Це усвідомлення людьми того, які юридичні норми, закони, правові акти необхідні для забезпечення нормальної життєдіяльності в суспільстві.

Норми права, юридичні закони мають, як правило, примусовий характер, є обов'язковими для виконання.

Право і правосвідомість виникли з розкладом первісного суспільства і з переходом до цивілізації. Основою для їх виникнення стало соціальне розшарування суспільства, виникнення нерівності. Суспільний поділ праці, виникнення істотних відмінностей у місці, становищі осіб, груп, класів у суспільному виробництві, у їх відношенні до результатів праці (власність, розподіл, обмін, споживання) зумовили потребу в системі нормативних актів, юридичних законів, що регулюють і регламентують ці відносини.

У суспільстві, де існує визначене, санкціоноване державою право, єдина система законів, правосвідомість може бути різною, тому що відношення різних соціальних суб'єктів до існуючих законів, норм може бути різним і навіть протилежним. Тому правосвідомість виражає усвідомлення соціальними суб'єктами свого відношення до існуючого права і спрямована на утвердження, захист одних норм, законів чи на заміну їх іншими.

Правосвідомість знаходить свій вираз в правових відносинах, що виступають як усвідомлені відносини, регламентовані нормами права.

Третя група інтересів реалізується в моральній свідомості. Ця форма суспільної свідомості виникає як усвідомлення залежності життєдіяльності людей від характеру їх взаємин у всіх сферах життя, у всіх формах спілкування. Моральна свідомість знаходить свій вираз в моралі. Мораль — це система правил, норм, принципів, що визначають і регламентують характер поведінки людей, характер їх ставлення один до одного, до суспільства, до себе. Більшість правил, норм моралі носять характер заборони (не кради, не груби старшим тощо). На відміну від правових норм, принципів, що як юридичні закони виступають примусовими заходами держави, мораль базується на силі громадської думки. У реалізації правил, норм, принципів моралі величезну роль відіграють історично сформовані традиції, звичаї, установки.

По своїй суті принципи моралі носять загальнолюдський характер, що знайшло вираження, наприклад, у заповідях християнства (не убий, люби ближнього як самого себе й ін.). У дійсності ж розуміння, визнання норм, принципів моралі залежить від характеру інтересів соціальних суб'єктів. Тому те, що для одного є моральним, для іншого - навпаки. Це стосується і таких норм, як справедливість, чесність, добро, зло. Правила, норми, принципи моралі в історичному процесі перетерпіли і перетерплюють змін, вони не залишаються незмінними.

У первісному суспільстві ще не було абстрактних понять, що позначають добро, зло, справедливість. Норми моралі закріплювалися в системі заборон, табу. У той же час, необхідність спільних дій для забезпечення виживання общини й індивіда зумовила формування обов'язків. Спільна праця, спільна власність на засоби виробництва, безпосередній зв'язок виробника зі знаряддями праці породжували уявлення про рівність членів общини в їхніх правах і обов'язках. Правила і норми поведінки виражали спільність інтересів особи і суспільства, тому що окрема людина могла існувати і задовольняти свої потреби тільки як член общини, родового колективу. Диференціація трудової діяльності (суспільний поділ праці), посилення соціальної неоднорідності, виникнення нерівності призвели до диференціації обов'язків, покладених общиною на одноплемінників. Питання про права й обов'язки набуло специфічного вираження. Склалася ситуація, коли одна частина суспільства (привілейована) одержала право покладати обов'язки на іншу частину (більшість). Силою, що контролює цю ситуацію, стала держава. Тому склалося уявлення, що в суспільстві особисті інтереси повинні бути підпорядковані державним. Але держава, влада знаходилися в руках економічно панівних сил. Отже, і підпорядкування особистих інтересів державним виявлялося фактично підпорядкуванням інтересів більшості (і кожного) інтересам меншості. На цій основі загальнолюдські норми моралі почали розглядатися, витлумачуватися, розумітися відповідно до інтересів соціальних суб'єктів. Мораль стає сферою протиборства соціальних сил у їх прагненні до досягнення свободи, рівності, справедливості. В історичному процесі всі поняття сфери моральної свідомості наповнялися конкретним змістом, по-різному сприймалися і розумілися різними соціальними силами. Проте в абстрактній формі, як загальнолюдські норми моралі, вони продовжували і зараз продовжують відігравати дуже важливу роль у життєдіяльності суспільства й особи. На завершення необхідно підкреслити, що для кожної окремої людини правила, норми, принципи моралі, набувають реального значення тільки тоді, коли вони стають керівництвом до дії. Знати норми моралі ще не означає бути моральним.

Четверта група інтересів послужила основою формування естетичної свідомості. Виникнення естетичної свідомості пов'язане з особливостями сприйняття людиною навколишнього світу. Людина ставиться до світу як суб'єкт, і це ставлення знаходить свій вираз в системі переживань. Усе проходить крізь призму емоційної оцінки і виявляється в позитивних і негативних емоціях. Людина, як правило, прагне до одержання позитивних емоцій, що викликають почуття задоволення, одержання насолоди. У цій емоційній оцінці, що виявляється в хвилюванні, переживанні, на її основі формується естетичне почуття. Воно зародилося в процесі практичного освоєння людиною навколишньої дійсності. Це почуття може бути викликане не тільки предметами, явищами, але й образами, створеними на основі сприйняття навколишнього світу. Естетичне почуття виражає взаємозв'язок між об'єктивною значимістю предмета, явища чи образу і характером емоційної реакції на дію цих предметів. Воно є суб'єктивним ставленням людини до дійсності, що виявляється в уявленнях про прекрасне і потворне, красиве і некрасиве, комічне і трагічне, героїчне і низинне. Прояв естетичних емоцій, почуттів, переживань фокусується в естетичному смаку. Це здатність відчувати естетичні насолоду, задоволення, одержувані в процесі сприйняття, переживання, оцінки тих чи інших явищ дійсності чи творів мистецтва. Реальним втіленням естетичної свідомості є мистецтво. Специфічною формою реалізації естетичної свідомості в мистецтві є художній образ, у якому в узагальненій формі виражаються істотні, типові особливості предметів, явищ, процесів. Тому мистецтво виконує пізнавальну функцію. За допомогою чуттєво сприйманих образів воно дозволяє розкрити складні явища, процеси, визначити своє ставлення до них. Художня література, театр, кіно, танці, пісні тощо сприяють більш глибокому освоєнню дійсності. Способом реалізації естетичної свідомості є художня творчість.

Мистецтво — не тільки спосіб відображення дійсності, сфера духовного виробництва, але і вид духовного спілкування людей. Часто естетичну свідомість ототожнюють з мистецтвом. Але цього робити не слід. Звичайно, вони тісно взаємозалежні. Стосовно естетичної свідомості мистецтво виступає як одна з найважливіших форм її прояву. Але воно не вичерпує всього багатства естетичної свідомості. Естетична свідомість притаманна (більшою чи меншою мірою) кожній людині, але не кожна людина займається художньою творчістю. Мистецтво - це сфера людської діяльності, це процес створення художніх цінностей (матеріальних і духовних). Воно виконує виховну функцію, є чинником розвитку у кожної окремої людини естетичного чуття, естетичної свідомості. В узагальненому вигляді можна сказати, що естетична свідомість це одна з форм усвідомлення людиною світу свого буття, свого ставлення до світу і до себе.

П'ята група інтересів знайшла своє втілення в релігійній свідомості. Релігія виникла в далеку давнину. Як свідчать дослідження, на ранніх етапах становлення людини (перші ступені палеоліту - древнього кам'яного віку) релігії не було.

Виникнення релігії — це дуже складний і багатогранний процес. Передумовами виникнення релігії постала залежність людини від стихійних сил природи і суспільства, її безсилля перед ними. Однак не сама залежність автоматично породила релігію. Щоб залежність і безсилля (а вони є і у тварин) зумовили виникнення релігії, повинні були відбутися істотні зміни в життєдіяльності людини, у ній самій.

Насамперед слід зазначити, що в міру виходу людини з тваринного світу, у міру становлення і розвитку її свідомості у неї сформувалися уявлення про душу як самостійну силу, що може залишати тіло і повертатися до нього. Вона розглядалася як активне начало. Сама смерть розглядається як факт, коли душа остаточно покидає тіло.

За аналогією із собою людина почала наділяти предмети, явища, сили природи свідомістю, здатністю діяти на свій розсуд. Важливим є і ще один аспект цієї проблеми, тісно пов'язаний з попереднім. У своєму практичному житті, на безпосередньому життєвому досвіді, людина переконувалася, що будь-якому результату її свідомої діяльності завжди передує ідеальний, створений у свідомості образ бажаного результату. Прагнення до втілення цього образу в реальний результат стає метою.