Розділ «Частина друга»

Розділ 10

День четвертий. Крейда

Коли Харрі, напівмертвий від утоми, увійшов до своєї квартири, на годиннику було о пів на четверту ранку.

Він роздягнувся й посунув прямісінько в душ. Там, поки струмені гарячущої води, стікаючи з голови, розм’якшували здерев’янілі м’язи та зігрівали промерзле до кісток тіло, він намагався ні про що не думати. З Ролфом Оттерсеном він коротко переговорив, а допит вирішив відкласти на ранок. Опитування сусідів вони встигли закінчити: у Солліхьогді живе не так багато людей. А от криміналісти та кінологи всю ніч продовжували роботу, саме їх час підганяв: сліди ось-ось розтануть або їх завалить снігом.

Він вимкнув душ. Повітря у ванній стало сірим від пари, а коли Харрі протер дзеркало, воно знову запітніло. Обличчя вже було не розгледіти, контури тіла розпливлися.

Задзвонив мобільний, і Харрі стис зуби.

– Холе.

– Стурманн. Фахівець із грибка.

– Трохи запізно телефонуєте, – здивовано промовив Харрі.

– Так ви ж були на службі. У вечірніх новинах повідомили. Жінка з Солліхьогда. Ви там промайнули на задньому плані. Я отримав результати аналізів.

– Ну і?

– Грибок у вас є. І з біса зажерливий. Мультикольоровий.

– Що це значить?

– Що він може бути різних кольорів. Це коли його видно. Коротше кажучи, мені треба ще відколупнути шмат вашої стіни.

– Гм. – Харрі дорікнув собі: мабуть, він має проявити більший інтерес до цієї теми, якось занепокоїтися абощо, принаймні поставити якісь запитання. Але він не може. Тільки не сьогодні. – Приходьте.

Харрі поклав слухавку й заплющив очі. Зачекав, доки не з’явиться привид, а це було неминуче, відтоді як він перестав приймати єдині відомі йому ліки проти привидів. Можливо, сьогодні ввечері на нього чекає нове знайомство. Він чекав, коли вона вийде з лісу, перевалюючись усім своїм кремезним безногим білим тілом, – така собі кегля-переросток з чорними очницями, звідки ворони вже виклювали все до решти, з зубами, у вічному вищирі, з тих пір як лисиця поласувала її губами. Жахливо – для усвідомлення, для підсвідомості, для всього, але – невідворотно. Коли Харрі заснув, наснилося йому, що він лежить у ванні, занурившись з головою у воду, і чує дзюрчання бульбашок та жіночий сміх. А на білій емалі виростають водорості, що тягнуться до нього, як зелені пазурі на білій руці, що шукає його.

Ранкове світло трикутником впало на газету, що лежала на столі комісара поліції Гуннара Хагена, освітивши посмішку Сильвії Оттерсен на першій шпальті й заголовки: «Убита й обезголовлена», «Обезголовлена в лісі» та – найкоротший і, в принципі, найвдаліший – «Без голови».

А от у Харрі голова боліла з самісінького ранку. Він обережно обхопив її долонями й подумав, що вчора міг би зі спокійною душею надертися: гірше б не було. Йому хотілося заплющити очі, але Хаген дивився на нього впритул. Тут Харрі помітив, що рот Хагена то відкривається, то закривається, – той щось казав, проте до Харрі мова начальника долинала якимись уривками.

– Отже… – сказав Хаген, і Харрі зрозумів, що час зібратися й послухати. – Ця справа для нас тепер має найвищий пріоритет. А отже, ми, само собою, розширюємо вашу слідчу групу та…