– Мимо ніхто не проїжджав, – кисло сказав Скарре і притлумив позіх. – Ми поговорили з кожним, хто живе у цьому чортовому лісі.
Харрі кивнув:
– А що ми думаємо про Ролфа Оттерсена, який начебто між п’ятою та сьомою вечора працював у крамниці?
– Його алібі ні греця не підтверджується, бо жодного покупця в нього не було, – зауважив Скарре.
– І поки близнюки грали на скрипці, він міг устигнути туди й назад, – погодилася Катрина.
– Не схоже: він не та людина, – зітхнув Скарре, відкинувся на спинку стільця й кивнув на підтвердження власних слів.
Харрі збирався було сказати кілька загальних слів про те, що справжній поліцейський не мусить себе позбавляти можливості запідозрити у будь-якій людині вбивцю, але не захотів переривати: усі тільки почали висловлюватися, і заважати було не можна. Досвід показує, що кращі рішення саме і народжуються від нагромадження думок, від надто обґрунтованих припущень і навіть явно невірних висновків.
Двері відчинилися.
– Хауді-ху! – проспівав Бйорн Гольм. – Я страшенно запізнився, зате знаю, що послугувало знаряддям убивства.
Він зняв пальто з «мокрої» шкіри й повісив його на вішалку Харрі – вона підступно хруснула. А Бйорн постав перед усіма у сорочці, розшитій жовтими нитками, з написом на спині, який сповіщав усім зацікавленим, що Хенк Вільямс, що насправді почив узимку 1953 року, живий. Гольм опустився на єдиний вільний стілець і подивився на колег, ті весь час не зводили з нього очей.
– Що це з вами? – посміхнувся він, і Харрі вже знав, що зараз буде улюблений Гольмів жарт. – Помер хто?
– Знаряддя убивства, – нагадав Харрі. – Давай викладай.
Гольм просяяв і потер долоні.
– Я, само собою, зацікавився, звідки могли взятися опіки на шиї Сильвії Оттерсен. Патологоанатомка – ні бе ні ме. Сказала тільки, що всі дрібні судини припечені, як при ампутації, – так роблять, щоб попередити кровотечу. А потім уже пиляють. І ось коли вона про пилку почала, тут я дещо пригадав. Я ж на хуторі виріс. – Бйорн Гольм подався вперед, очі його сяяли, і Харрі подумав, що так має виглядати татко, який збирається розпакувати різдвяний подарунок – суперкрутий паровозик, куплений для новонародженого синочка. – Коротше, якось настав час корові телитися, а телятко вже було мертве. І тут ми бачимо, вона сама його ніяк виштовхнути не може: завелике. Як тільки ми голови не ламали! А допомогти витягнути його, та ще й щоб її не поранити – ніяк не можемо! І тоді приїхав ветеринар з пилкою.
Скарре перекосило.
– Це така штуковина – лезо5 в неї гнучке та тонке, його в корову запихають так, щоб воно навколо телятка зачепилося. Зачепив – і пиляй туди-сюди, доки не перепиляєш. – І Гольм продемонстрував процес за допомогою жестів. – А тоді вже його можна виймати. На цьому зазвичай усе скінчується… Ну, звісно, буває й так, що лезо5, поки ялозить туди-сюди, зачепить і корову. Тоді й вона від крово5течі загине. Так ось, кілька років тому у Франції селяни для таких справ почали використовувати одну штуковину, яка всі проблеми вирíшила. Влаштована як нитка розжарювання, але петлею. Складається з простої пластикової рукоятки та тонкого суперміцного дроту, обидва кінці до руків’я прикріпле5ні. Виходить петля, яку надягаєш на те, що тобі треба відпиляти. А потім умикаєш нагрів. П’ятнадцять секунд – і вона розжарюється до біло5го, тоді розжарена нитка без зусиль ріже, наприклад, труп. Жодних «туди-сюди», тобто шанс зачепити корову мінімальний. І якщо це та сама хріновина, то…
– Ти що, продати нам її збираєшся? – посміхнувся Скарре, шукаючи очима підтримки в Харрі.
– Завдяки високій температурі метал стає абсолютно стерильним, – не звертаючи на Скарре уваги, продовжив Гольм. – Ані бактерій, ані зараженої трупною отрутою крові. До того ж дрібні судини припікаються, тобто попереджається крово5теча.
– О’кей, – сказав Харрі. – Так ти упевнений, що був використаний саме цей інструмент?
– Ні, – відповів Гольм. – Але можу перевірити, щойно такий інструмент опиниться у мене. Щоправда, я тут розмовляв з одним ветеринаром, то він сказав: у Міністерстві сільського господарства про петлю-коагулятор жодної чутки не чули. – І він подивився на Харрі з виразом глибокого та щирого співчуття.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сніговик» автора Несбё Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 5. Приємного читання.