Розділ «Частина друга»

– Ходімо пошукаємо твого тата, – запропонував він.

Харрі делікатно постукав до кабінету, який, судячи з таблички, належав професору Філіпу Беккеру.

Відповіді не було, і він відчинив двері.

Людина за столом підвела опущену на руки голову:

– Хіба я дозволив комусь…

Він осікся, побачив Холе і перевів погляд на хлопчика, який стояв поруч.

– Юнасе! – із роздратуванням звернувся до сина Філіп Беккер. – Адже я сказав тобі, щоб ти нікуди не ходив! – Очі в нього були червоні.

– Це я взяв його з собою, – заступився Харрі.

– Он як? – Беккер поглянув на годинник і підвівся.

– Ваші студенти пішли, – сказав Харрі.

– Пішли? – Беккер знову опустився на стілець. – Я… я хотів їм дати трохи перепочити.

– Я зрозумів, – озвався Харрі. – Усім нам іноді корисно трохи перепочити. Ми можемо з вами переговорити?

Беккер відіслав Юнаса до кафетерію, наказав чекати там, а сам пояснив:

– Вирішив не водити його сьогодні до школи. Усі ці питання, чутки… не хочу всього цього. Я впевнений, ви розумієте.

– Зрозуміло. – Харрі дістав цигарки, але побачив, як рішуче захитав головою Беккер, і поклав пачку до кишені. – Це вже зрозуміти куди простіше, ніж те, що ви написали на дошці.

– Це квантова фізика.

– Звучить туманно.

– Світ атомів – узагалі туманна річ.

– Себто?

– Вони ламають усі відомі нам закони фізики. Як, наприклад, предмет одразу може знаходитися у двох місцях? Нільс Бор якось сказав: якщо тебе квантова фізика не злякала, то ти в ній нічого не зрозумів.