Розділ «Частина друга»

– Я не так на це дивлюся, шефе, – зітхнув Харрі.

– Хіба? Якщо ти пам’ятаєш, Харрі, я викладав в Академії сухопутних військ. Як ти вважаєш, про що мріяли ті недогенерали, які сиділи на моїх лекціях, поки я їм розповідав про воєначальників, котрі власними зусиллями змінили хід історії? Про те, щоб просидіти все життя в кріслі, а потім розповідати онукам, що вони брали участь у якомусь конфлікті? Ні, Харрі, насправді вони мріяли про інше. Йдеться про дуже сильне бажання людини бути потрібною. Ось чому американські генерали, щойно пустять десь хлопавку, одразу починають по всьому Пентагону малювати чорта. Я гадаю, Харрі, ти хочеш, щоб ця справа була такою особливою. Так сильно хочеш, що сам бачиш чорта.

– А сніговик, шефе? Пам’ятаєте, я показував вам лист?

– Я пам’ятаю лист божевільного, Харрі, – зітхнув Хаген.

Харрі зрозумів, що час здаватися. І в нього вже був готовий компроміс, на який він міг піти: зробити Хагену маленьку пропозицію. Проте він насупився і заявив:

– Я хочу залишити групу в цьому складі.

Обличчя Хагена витягнулося і набуло жорсткого виразу.

– Я не можу цього дозволити, Харрі.

– Не можете?

Хаген витримав погляд Харрі, але тут щось сталося. Прорвалося. Прослизнуло. Усього на частку секунди – але її було досить.

– Це приверне стільки уваги… – сказав Хаген.

– Якої уваги, шефе? – не втрачаючи невинного виразу, повернув ніж у рані Харрі.

Хаген дивився собі на руки.

– А ти як думаєш? Начальство, преса, політики. Минуло вже три дні, а вбивцю все ще не спіймали. Хто, по-твоєму, має пояснювати борзописцям, що ми посадили на цю справу лише чотирьох, тому що так краще для свободи мислення та для… – Хаген затнувся, але потім виплюнув слово, наче тухлу креветку: – Шахів? Ти про це подумав?

– Ні, – відповів Харрі й схрестив руки на грудях. – Я думав про те, як спіймати цього типа, а не про те, як пояснити, чому ми його ще не взяли.

Харрі знав, що це дешевий прийом, але слова самі зірвалися з язика. Хаген кілька разів моргнув, відкрив було рота й тут же закрив його. І Харрі відразу стало соромно. Ну чому він завжди починає дитячу гру «постав начальство на місце»? Нічого, крім дрібного вдоволення, вона не дає.

– У Головному управлінні поліції Норвегії є мужик, звати Еспен Лепсвік, – поквапився Харрі. – Він чудово справляється з великими розслідуваннями. Можу з ним переговорити, нехай очолить групу збору інформації. Працювати будемо паралельно та незалежно одне від одного. А ви з шефом Головного управління перекладете на нас прес-конференції. Як вам такий варіант?

Харрі не треба було слухати відповідь: він побачив, як в очах Хагена блиснула вдячність. Черговий кін гри Харрі таки виграв, це було зрозуміло.

Повернувшись до себе в кабінет, Харрі спершу зателефонував Бйорну Гольму:

– Хаген погодився: буде по-моєму. Зустрічаємося у мене за півгодини. Зателефонуєш Катрині та Скарре?