Розділ «Частина друга»

– Зрозуміло, – зітхнув Харрі. – Навіть якщо ця штуковина не є власне знаряддям убивства, у будь-якому разі стає зрозуміло, як він зміг відтяти голову, стоячи у струмку. Що скажете?

– Франція… – протягнула Катрина Братт. – Батьківщина гільйотини.

Скарре підібгав губи і похитав головою:

– Занадто незвично. І потім, де він міг узяти цю петлю? Наскільки я зрозумів, штуковина рідкісна.

– От з цього і почнемо, – пожвавився Харрі. – Візьмешся, Скарре?

– Я ж сказав: не вірю я в цю фігню.

– Вибач, я неточно висловився, – виправився Харрі. – Я мав на увазі: «Цим займатимешся ти, Скарре». Гольме, є щось іще?

– Ні-і, на місці злочину мало бути море крові, але єдине, що ми знайшли, – кров забитих курей. До речі, щодо курей: судячи з температури тушок, забили їх близько половини сьомої. Але це неточно, бо одна тушка була теплішою, ніж інші дві.

– Це була застуджена курка, – хихотнув Скарре.

– А сніговик? – запитав Харрі.

– Тут відбитків пальців, звісно, не знайдеш: рідкі кристали криги весь час то тануть, то підмерзають. Проте, оскільки вони гострі, зазвичай можна відшукати шматочки шкіри з пальців. Ну або волокна з рукавичок, якщо на ньому були. Але ми нічого не виявили.

– Гумові рукавички, – припустила Катрина.

– Ну що ж. – Харрі хмикнув. – У нас є ще голова. Треба перевірити зуби та…

Гольм перервав його з виразом гіркого докору на обличчі:

– Ну як ви можете? Я вам стільки жирних шматків приніс, а ви так розмінюєтеся! Що ще, по-вашому, треба перевіряти? Волосся? Відбитки пальців на шиї? Невже криміналісти самі не додумаються?

Харрі кивком вибачився й поглянув на годинник:

– Скарре, хоч ти і вважаєш, що Ролф Оттерсен – не та людина, перевір, де він був і що робив, коли зникла Бірта Беккер. Я переговорю з Філіпом Беккером. Катрино, сідаючи за всі справи про зниклих безвісти, включай ці дві та шукай схожість.

– О’кей, – відгукнулася вона.

– Перевіряй усе, – продовжив Харрі. – Час скоєння вбивств, фазу місяця, що саме йшло по телевізору, колір волосся жертв, суму цифр їхніх телефонних номерів, може, вони ті самі книжки брали в бібліотеці або разом брали участь у семінарах. Ми маємо знати, за яким принципом він їх відбирає.

– Зачекайте, – перервав його Скарре. – Ми що, вже вирішили, що всі випадки пов’язані між собою? А інші ймовірності не беремо до уваги?