Розділ «Таз»

14. Геніталії: про зачаття

Я б хотів, щоб мій батько або моя мати, ба навіть обоє, адже це був їхній спільний обов’язок, розуміли, що вони роблять, коли зачинали мене.

Лоуренс Стерн, «Трістрам Шенді»

Роздуми про проблеми із зачаттям нерозривно пов’язані з глибинними уявленнями про те, що означає бути людиною. Чи почалось наше життя в той момент, коли клубок клітин, з яких ми тоді були утворені, вперше відштовхнувся від стінки утроби матері? У багатьох жінок запліднена яйцеклітина не заглиблюється в оболонку матки. Можливо, наше життя почалося раніше, коли найшвидший, найвитриваліший сперматозоїд батька з’єднався з яйцеклітиною матері? У деяких чоловіків сперматозоїди надто повільні або дезорієнтовані, щоб знайти яйцеклітину. Можливо, наші життя вирішувались трьома місяцями раніше, у генетичному танці під назвою мейоз, коли в яєчках батька утворився успішний сперматозоїд, з якого сформувались ми? У деяких чоловіків мейоз не відбувається належним чином – вони азоспермічні, тобто в їхній спермі немає сперматозоїдів. Можливо, наші «я» виникли двома тижнями раніше, коли яйцеклітина, з якої ми сформувались, дістала привілей пройти процес овуляції. Нерегулярний менструальний цикл, а також відсутність овуляції часто стають причиною безпліддя. У певному сенсі наші життя почались ще за кілька десятиліть до того, як наші батьки познайомились, – яйцеклітини в яєчниках матері утворились, коли вона була ще в утробі.

Також існують фізичні перешкоди для того, щоб яйцеклітина потрапила в матку: на відкритих кінцях фаллопієвих труб є маленькі виступи, які збирають яйцеклітини так само, як пальці збирають коштовне каміння. Коли утворився зародок, наші первинні клітинні «я» почали ділитись високо у фаллопієвих трубах: з однієї клітини утворилось дві, потім чотири, потім вісім і так далі. Наче в місті під час королівської процесії, клітини в стінках фаллопієвих труб підштовхнули це скупчення клітин до матки. На час прибуття туди запліднена яйцеклітинна перетворилась на групу з шістдесяти або навіть більше клітин.

Іноді яйцеклітина, перебуваючи ще в межах досяжності яєчника, запліднюється надто рано і переноситься в іншу частину живота. Це один із сюрпризів анатомії – у чоловіків немає подібного зв’язку між зовнішнім і внутрішнім світом, як у жінок, у результаті якого сперма потрапляє з піхви в черевну порожнину. Якщо запліднений ембріон прикріплюється глибоко в очеревині, він навіть може певний час там рости, але ця вагітність завершиться викиднем, тому що в очеревині немає достатньо крові для плоду. Якщо викидень відбувається внутрішньо, жінка, імовірно, навіть не знатиме про свою вагітність; з часом тканини ембріона замінюють крихкі білі солі кальцію. Іноді хірурги знаходять цих фетолітів, або «кам’яних дітей», у животі літніх жінок, через сорок або п’ятдесят років після запліднення.

Іноді ембріон прикріплюється у фаллопієвій трубі – це більш типовий вид позаматкової вагітності, тобто вагітності, яка відбувається в неправильному місці. Зародок росте і потребує більше місця, але труба не здатна розтягнутись. Такий ембріон приречений, а розтягнення труби спричиняє жахливий біль. Якщо не перервати вагітність, труба порветься, і тоді матір може померти від кровотечі – такий собі отруйний подарунок від нового життя старому.

До кінця XVIII століття в Європі вважалось, що для настання зачаття оргазм жінки настільки ж важливий, як і оргазм чоловіка. Підручник з акушерства, який використовували в XVII столітті, повідомляв, що без клітора в жінок не було б «ні бажання, ні задоволення, і вони не могли б зачати дитину».[91] Судді, які розглядали справи про зґвалтування, вважали, що запліднення вказує на обопільну згоду сторін на статеві зносини. Ще 1795 року Маркіз де Сад – а він дуже цікавився методами запобігання вагітності – писав, що рідина, яка виділяється з тіла жінки під час оргазму, необхідна для створення нового життя: «Унаслідок поєднання цих рідин виникає зародок, з якого іноді утворюється хлопчик, а іноді дівчинка».[92]

Хоча в багатьох суспільствах існувало розуміння, що це не так (наприклад, жіноче обрізання по суті виключає таку можливість), подібні уявлення про людське тіло зберігались впродовж тисячоліть: нове життя зароджується під час спазмів, які неодмінно повинні виникати в обох статей. Існувала думка, що жіночий оргазм необхідний для овуляції, але одночасний оргазм ще більше сприяє настанню вагітності. У трактаті Гіппократа «Сім’я» описано, як під час сексу в тазі жінки і чоловіка генерується тепло, що призводить до пароксизмального оргазму. Його інтенсивність підвищується, якщо він супроводжується потраплянням сперми на шийку матки («так розгоряється вогонь, якщо підлити в нього вина»). Гален пише, що біль у кінцівках і в спині поширений серед видів, які більше не займаються сексом, тому що в організмі накопичуються жіночі репродуктивні рідини. Лікування полягало у виведенні цих рідин під час заняття сексом або в разі потреби шляхом мануальної стимуляції. В XVI столітті голландський лікар Форестус радив жінкам залучати до цього акушерок, «щоб вони масажували геніталії, тримаючи один палець всередині… і таким чином викликаючи у хворої жінки скорочення м’язів».[93] Такий погляд на жіночу сексуальність у дещо пом’якшеному вигляді зберігався до початку ХХ століття: вібратори були винайдені для того, щоб лікувати жінок, хворих на «істерію». Їх рекомендували використовувати аж до 1950-х років, коли цей діагноз зник із підручників з психіатрії. (Деякі з цих приладів були зроблені таким чином, щоб їх можна було вмикати швейною машинкою.)

Роб і Гелен прийшли в мою клініку через вісімнадцять місяців після того, як викинули протизаплідні таблетки у смітник. Вони зніяковіло сіли в крісла в моєму кабінеті.

– Ми вже бозна-скільки часу намагаємося народити дитину, – почав Роб, але завагався, і Гелен продовжила його речення:

– Ми починаємо думати, що щось не так.

Роб працював шеф-кухарем. Він був високим і мав трохи зайвої ваги; у його волоссі проблискувала сивина, а очі неспокійно бігали. Гелен була помічником у дитячому садку. Вона була стрункою, мала руде волосся, підстрижене під боб, і порцелянові щічки, схожі на лялькові.

– Я не знаю, чи потрібне нам штучне запліднення? – запитала Гелен, крутячи обручку пальцями правої руки. – Але мені тридцять сім років, і я часто чую, що слід поквапитися.

Я запитав у них про їхні родини. Гелен була однією з трьох дітей. Вона ніколи не чула про спадкові проблеми із зачаттям, і в її брата і сестри були свої діти. У сім’ї Роба теж було троє дітей: у його брата була донька, щоправда народжена за допомогою штучного запліднення.

У середньому для пар, що регулярно займаються незахищеним сексом, шанси завагітніти протягом місяця становлять близько 20 %, протягом шести місяців – 70 %, а протягом року – 85 %. Тому лікарі воліють почекати принаймні один рік, перед тим як робити аналізи на безпліддя. Перші аналізи, які необхідно здати, досить прості: Роб мусить здати два зразки сперми після кількаденного утримання, з перервою в принаймні в один місяць, а Гелен повинна двічі зробити аналіз крові в різні дні менструального циклу, щоб перевірити наявність регулярної овуляції. Найбільше проблем виникає зі зразками сперми; їх потрібно доправити в лабораторію, яка працює лише в певні години, не пізніше ніж через годину після еякуляції.

– Що… ці? – сказав Роб, коли я дав йому пробірки. – Такі малі, це дуже… обмежує.

Ми не обговорювали процес отримання ним зразків. Гелен засміялася, нарешті послаблюючи напруження в кабінеті.

– Що ти хочеш сказати про свій інструмент? – сказала вона, штовхнувши Роба ліктем.