Розділ «1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ»

1.1. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці - це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад, підприємств.

Певних висновків щодо ситуації з охорони праці в Україні в перші два роки нинішнього століття можна дійти на підставі даних табл. 1.1.

Із наведених у таблиці 1.1 даних бачимо, що стан із травматизмом та смертельними випадками значно не змінюється, а набуває деякої "стабілізації" у порівнянні з минулими роками. Але кількість травмованих і загиблих викликає стурбованість про майбутнє нашої країни та дієздатної частини населення. У країні, де немає війни або інших військових подій, гинуть і травмуються люди. Підприємства працюють ледь-ледь, але починають набирати оберти, і зі зростанням виробництва відбудеться відповідне збільшення випадків виробничих аварій та травматизму.

Суперечна ситуація, у якій нині опинилися підприємства (коли, з одного боку, треба підвищувати рівень випуску виробів, а з іншого, вони змушені працювати у складних економічних умовах), не дає змоги суттєво поліпшити стан умов та безпеки праці.

За оперативними даними, в лютому 2002 року на виробництві в Україні смертельно травмовано 100 працівників, що на 21 особу більше, ніж за аналогічний період минулого року. Травматизм знижено на підприємствах машинобудівної промисловості (-4), металургійної (-6), на об'єктах будівництва (-1). Проте допущене зростання смертельного травматизму у вугільній промисловості: з 12 випадків за лютий 2001 року до 22 смертельних випадків у тому ж місяці 2002 року, в агропромисловому комплексі - з 18 до 21, у гірничорудній промисловості - з 1 до 6, в енергетиці — з 1 до 6, житлово-комунальному господарстві - з 2 до 3, соціально-культурній сфері та торгівлі - з 7 до 14. Збільшилася кількість загиблих на підприємствах десяти областей та м. Києва. З них найбільше в м. Києві - 12 проти 1 у 2000 році, у Вінницькій області - 5 проти 0, Дніпропетровській - 9 проти 6, Житомирській - 1 проти 0, Київській - 3 проти 2, Луганській - 13 проти 4, Миколаївській - бороти З, Одеській - 6 проти 3, Тернопільській - 2 проти 1, Херсонській - 2 проти 0, Хмельницькій - 3 проти 2, Чернівецькій - 1 проти 0.

Таблиця 1.1. Динаміка виробничого травматизму по областях України

У таблиці 1.2 наведено відомості про стан травматизму зі смертельними наслідками у різних галузях народного господарства у 2000-2001 рр.

Зростання кількості випадків виробничого травматизму в невиробничій сфері, будівництві, хімічній промисловості, на транспорті та агропромисловому комплексі значним чином зумовлене збільшенням рівня промислового виробництва в цих галузях, але без адекватного вжиття роботодавцями заходів з охорони праці та безпечного ведення робіт.

Як свідчить аналіз, основними причинами аварій та травмування працівників є незадовільна організація робочих місць і виконання робіт, порушення трудової і технологічної дисципліни, безвідповідальне ставлення керівників виробництва і безпосередніх виконавців до дотримання вимог безпеки праці.

Таблиця 1.2. Відомості про стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками на підконтрольних Держнаглядохоронпраці підприємствах і в організаціях за 2000-2001 рр.

1.2. Концепція управління охороною праці в Україні

1.2.1. Загальні положення

Концепція управління охороною праці (далі - Концепція) спрямована на реалізацію положень Конституції та Законів України щодо забезпечення охорони життя й здоров'я працівників у процесі трудової діяльності, створення безпечних і нешкідливих умов праці на кожному робочому місці, належних умов для формування у працівників свідомого ставлення до особистої безпеки та безпеки оточуючих, запровадження нових і вдосконалення існуючих механізмів управління в галузі охорони праці.

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Необхідність визначення основних напрямів управління охороною праці зумовлюється реальними політичними та соціально-економічними процесами, а саме:

• структурними змінами в економіці, розвитком процесів роздержавлення, утворенням нових форм та методів господарювання, суттєвим збільшенням кількості суб'єктів господарської діяльності різних форм власності, особливо у середньому та малому бізнесі, та, зокрема, фізичних осіб (найману працю), що значно ускладнює управління охороною праці традиційними методами і потребує переведення його на якісно новий рівень;

• проведення адміністративної реформи в Україні;

• переходом міністерств, інших центральних органів виконавчої влади від галузевого принципу управління до функціонального;