Розділ «СІЛЬ»

Жінки-офіцери все ще стояли, балакали побіля «Г-3» Великого Джима, Джекі тепер нервово курила сигарету, але, побачивши Джулію, котра якраз проходила повз них, пані перервали свою бесіду.

— Джуліє? — звернулась нерішуче Лінда. — Можна вас…

Джулія не зупинилася. Найменше, чого їй хотілося зараз у її збуреному стані, це бесіди з кимсь ще з представників тих органів законності й того порядку, який, схоже, тепер встановлюється в Міллі. Пройшовши вже півдороги до «Демократа», Джулія усвідомила, що лють не єдине з почуттів, які вона наразі переживає. І навіть не головне з її почуттів. Вона зупинилася під тентом з написом «Нові & Уживані книги» («ЗАКРИТО ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ» повідомляло написане рукою оголошення у вітрині), щоби перевести дух, але також і зазирнути в глиб самої себе. Це не забрало багато часу.

— Загалом, я налякана, — промовила вона, злегка здригнувшись від звуку власного голосу. Вона не збиралася нічого говорити вголос.

Її наздогнав Піт Фрімен.

— Як ти, в порядку?

— Нормально, — це була брехня, але відповідь прозвучала доволі рішуче. Звісно, вона не могла знати, що написано в неї на обличчі.

Потягнувшись рукою собі за голову, вона пригладила волосся, що так і стирчало на потилиці після її денного спання. Волосся вляглося… а тоді знову стало сторчма. «Ще й зачіска ідіотська на додачу до всього, — подумала вона. — Вельми гарно. Фінальний штрих».

— Я думав, Ренні таки насправді змусить нашого нового шефа тебе заарештувати, — сказав Піт. Очі в нього були широко розплющені, і в цю мить він виглядав набагато молодшим за свої тридцять з чимось років.

— Я надіялась. — Джулія змахнула руками, взявши в лапки невидимий заголовок. — РЕПОРТЕР «ДЕМОКРАТА» ОТРИМАВ ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ'Ю В ТЮРМІ ЗІ ЗВИНУВАЧЕНИМ У ВБИВСТВАХ.

— Джуліє, що це таке в нас відбувається? Не кажучи вже про Купол, що це таке? Ти бачила отих хлопців, отих, що пишуть там заяви? Це вже лякає.

— Бачила, — відповіла Джулія. — І хочу про це написати. Я хочу написати про все це. А на міських зборах увечері в четвер, гадаю, не лише я одна матиму серйозні питання до Джеймса Ренні.

Вона поклала долоню на передпліччя Піта.

— Мені треба дізнатися детальніше про ці вбивства, а тоді вже я напишу з того, що матиму. Плюс редакторська колонка, якомога різкіша, наскільки мені це вдасться без зайвої демагогії. — Вона невесело реготнула. — Щоправда, в царині демагогії Джеймс Ренні поза конкуренцією.

— Я не розумію, що ти…

— Все нормально, просто вже почала працювати. Ще пара хвилин, і я прийду до тями. Тоді, либонь, і вирішу, з ким треба побалакати в першу чергу. Бо часу вкрай мало, якщо ми хочемо встигнути у друкарню вже сьогодні.

— Ксерокс, — сказав він.

— Га?

— На ксерокс встигнути сьогодні.