Розділ чотирнадцятий, у якому Марійка відвідує божевільню

у якому Марійка відвідує божевільню

Кирилловское заведение… Туда ездили дивиться, глазеть на сумасшедших и смеяться, потешаться над их прыжками и глупою болтливостью и потом – консультироваться у тамошних ворожек и пророков о будущем.

«Кіевскій телеграфъ» 1864 г.

Припаркувавши мопед на стоянці біля чорного входу, Дарина старанно роззирнулася і заховала ключі від свого двоколісного друга в траві, прикривши їх розпізнавальним каменем, – так, про всяк випадок.

Обігнувши будівлю праворуч, колишня співробітниця попрямувала в бік відкритої тераси. Теоретично репетиція балету мала бути в самому розпалі – ввечері маячило свято, і через Даринине звільнення ніхто б його не скасовував. Клуб уже розорився на рекламу, костюми й інші фенечки.

«Однаково без мене в них нічого не вийде!» – мстиво зітхнула Землепотрясна…

І подавилася власним зітханням.

На клубному пляжі, між гніздами куренів і складеними в акуратні купи стогами майбутніх вогнищ Купальця і Кради, з прив’язаним над ним опудалом «Інквізиції» сидів на піску рудий кавалер!

Даринине серце підстрибнуло у грудях так, що довелося притримати його долонею.

«Він шукає мене! Шукає мене!» – ця зворушлива думка ковзнула по гортані в шлунок і розтеклася по нутру теплим молоком. А ногам раптом захотілось кинутися до нього – так сильно, немов вона чекала його все життя, відлічуючи дні до зустрічі, квапила по телефону: «Ну коли ж, коли ти приїдеш?», і ось, нарешті, побачила його перед собою.

Але замість цього Даринині розумні кінцівки розвернулися самі собою і порисили назад до чорного входу на напівзігнутих конспіративних колінах.

З’явитися перед рудим із голим, ненафарбованим і прикрашеним синяком обличчям, у брудному розірваному одязі й барвистому піджаку, що його він уже бачив, – краще вже відразу послати його на хрін! Тоді в неї хоч буде ілюзія, що вона сама його відшила, а не він утік од неї, з нажаханим криком, як від кінченої попелюшки.

«П’ять секунд, почекай п’ять секунд! Будь ласка!!! Я хоч вії нафарбую…» – благально мовила вона.

Дарина прослизнула в двері й відразу ж утиснулася в стіну.

– Ну, нормально?! – впізнала вона голос Олексія. – Я ж і сам дігер. Захоплювався раніше. У мене щелепа відвисла, коли я цей репортаж побачив! Вони нас звинувачують, уявляєш? Ми – сатаністи! Я так завівся. Сьогодні ж піду і поясню їм, ху із ху!

– Ти що, зовсім здурів, у міліцію йти? – озвався повчальний голос Завзятої. – Вони від тебе потім не відв’яжуться!

Невидимі для Дарини охоронець і перукарка стояли на сходовому прольоті, який увесь клуб голосно іменував курилкою. І Дарина подумки прокляла їх обох: сходи вели до гримувальної, де лежав Даринин великий скарб, а напоротися зараз на цю пару було рівнозначно повному краху за всіма пунктами, що цікавили її.

– І не думай, – продовжувала застерігати Завзята. – Тобі на новій роботі зачепитися треба. Ех, шкода, що ця акція разова, я б теж туди перейшла. Там не те, що в цьому гадючнику!

«Та докурюйте вже й линяйте!» – осатаніла Чуб.