Розділ чотирнадцятий, у якому Марійка відвідує божевільню

Лікар Кирило Снуровський стривожився ще більше й ледве помітно кивнув. Здається, візитери лякали його.

– Не знаю, чи дивитеся ви телевізор…

– Дивлюся, – швидко уточнив лікар. У нього було білясте й білоброве обличчя невдахи з позбавленими віку рисами, яке зовсім не запам’ятовується. йому могло бути тридцять або сорок. – Я бачив вас. Ви – Красавицький. – Він вимовив прізвище відвідувача, обережно перебираючи язиком кожну літеру, мовби не міг зрозуміти, яка вона на смак.

І Марійка зрозуміла: він боїться не її, а Мира. І не зрозуміла, чому ж тоді він погодився зустрітися з ними, ледве тільки охоронець на вході назвав йому по внутрішньому телефону це застрашливе прізвище.

– Виходить, я можу не пояснювати, – вкритий пилом відвідувач зображував стриману посмішку, – в якому… ммм… непевному стані я перебуваю нині. Я, звичайно ж, розумію, вам немає ніякого сенсу накликати на себе неприємності. Адже якщо з’ясується, що хтось із ваших хворих… – Мир демонстративно пропустив кінець речення. – Але і ви, гадаю, розумієте теж: моя проблема значно неприємніша за вашу. Мене підозрюють у вбивстві. І ваша допомога для мене дуже дорога. Практично безцінна!

Психіатр скривився, без зусиль розшифрувавши більш ніж прозорий натяк, і забарабанив пальцями по купюрах, не кваплячись, проте, їх прийняти.

– Іншими словами, – незадоволено перепитав він, – ви хочете дізнатися, чи не міг учинити ці вбивства хтось із моїх пацієнтів?

– Їм же дозволено гуляти територією лікарні?

– Удень, а не вночі, – уточнив Кирило Снуровський.

– А на ніч їх замикають? Чи приголомшують снодійним? – зухвало поцікавився Мир.

Підборіддя лікаря неприязно поповзло вперед.

– Ми не приковуємо своїх підопічних до ліжок, хоч що б там про нас вигадували! Звичайно, з-поміж них є і буйні, і саме вони якраз не могли вийти звідси ні під яким виглядом. Але два останні вечори тут, пробачте за поганий каламбур, була справжня божевільня. Масовий напад істерії. І міліції, – холодно уточнив лікар, – про це чудово відомо. Багато пацієнтів посхоплювалися з ліжок, намагалися сховатися, втекти…

– І як ви це пояснюєте? – щиро здивувалася Марійка.

– Коли справа стосується людського мозку, ніхто й ніколи не зможе пояснити вам нічого до кінця, – з апломбом прорік Кирило Снуровський. – Нирки, печінка, серце, кишківник – прості та зрозумілі роботяги. Навіть якщо з діагнозом наплутаєш, так патологоанатом розбереться…

Мир ввічливо посміхнувся бородатому лікарському жарту.

– А розум – Бог! Вічна загадка! – Лікар, схоже, осідлав улюблену ідею-фікс і помчав на ній щодуху. – Хто мої пацієнти? Хто вони? – жваво запитав він. – Одні вважають їх одержимими бісами, інші кажуть, що блаженні ближче до Бога. До революції людей не від світу сього шанували як святих і пророків. Ви, певно, чули про куренівського хлопчика?

– Ні. – Про таке не чувала навіть Марійка.

– І відомий московський чудотворець Іван Корейша – теж жив у божевільні. А «київський Корейша» – юродивий Феофіл – передбачив Миколі I поразку в Кримській війні! Як це накажете пояснювати? Як? Особисто мені здається, що ці люди – схожі на тварин! Не в гіршому сенсі, – суворо затряс пальцем він. – Просто, хоч би як людина хизувалася своєю перевагою, коли мова заходить про тваринну силу, тваринну інтуїцію, магнетизм, сексуальність, ми відразу згадуємо про нашу кровну спорідненість із тваринами. І ви знаєте, що такі люди, – Кирило Снуровський явно уникав слова «божевільні», – бувають надзвичайно хитрі і здатні обвести навколо пальця будь-якого здорового і розсудливого. Вони наділені величезною силою, якої не мали до хвороби. Коли хоч би й той Митя входить у раж, із ним не можуть впоратись і три санітари! І точно так, як і тварини, передчуваючи пожежу, що наближається, ще до того, як їхній нюх почує запах гару, вони здатні уловлювати зло – якісь незрозумілі й невідчутні для нас хвилі. Іншого пояснення я не бачу!

Марійка і Мир мимоволі переглянулися.

– Якщо я вас вірно зрозумів, – підвів підсумок Красавицький, – через ці нез’ясовні хвилі ваші хворі дві ночі бігали по лікарні, й ніхто не може поручитися, що той чи інший…