Розділ «Тема 2. Теорії лідерства»

2.3. Нове в теоріях лідерства

Традиційні та ситуаційні концепції лідерства полягають у тому, що лідерство та його управлінський ефект можуть бути виміряні та легко визначені. На жаль, на практиці це не завжди так. Потреба в розробленні нових підходів до вивчення лідерства була зумовлена також тим, що традиційні та ситуаційні підходи робили односторонній опір або на риси та поведінку лідера, або на ситуацію, в якій він вибирав потрібний йому стиль. Тому концепції лідерства, що з'явилися останнім часом, намагаються об'єднати ці дві добре вивчені сторони разом, провести ситуаційний аналіз ефективного лідерства як сукупності лідерських рис та їх проявлення в поведінці.

Тут можна виділити три основні підходи: концепцію атрибутивного лідерства, концепцію харизматичного лідерства, концепцію перетворювального лідерства.

1. Концепція атрибутивного лідерства (причинно-наслідковий підхід) спирається на теорію атрибуції, що пояснює причинно наслідковий зв'язок між тим, що відбулося, та тим, що люди вважають причиною того, що відбулося. Підхід, що розглядається, передбачає те, що знання причин, які створили ситуацію, підсилює лідерське розуміння та спроможність передбачити реакцію людей на ситуацію. Концепції та моделі, що були розроблені на цій основі, намагаються відповісти на запитання, чому люди поводяться так чи інакше. При цьому враховується й те, що в більшості випадків лідер не має можливості безпосередньо контролювати роботу підлеглого.

2. Концепція харизматичного лідерства передбачає наявність у лідера харизми. Харизма є формою впливу на інших шляхом особистісної привабливості, що викликає підтримку та визнання лідерства. Отже, харизматичним вважається той лідер, який завдяки своїм особистісним якостям спроможний глибоко впливати на послідовників. Лідери цього типу відчувають сильну потребу у владі та переконані в моральній правоті того, в що вони вірять. Дослідники засвідчують, що в харизми є й негативна сторона, що пов'язана з узурпацією власної влади та повним фокусом лідера на самого себе, а позитивна - пов'язана з опором на владу, що розділяється, та тенденцією до делегування частини її послідовникам.

3. Концепція перетворювального лідерства, або лідерства для змін, схожа з концепцією харизматичного лідерства, але трактується дещо інакше. Лідер-реформатор мотивує послідовників шляхом підвищення рівня їхньої свідомості, важливості та цінності поставленої мети, створення атмосфери довіреності. Модель перетворювального, або реформаторського, лідерства передбачає наявність у лідера та його послідовників такої поведінки, яка придатна до творчого рішення проблеми в кризовій ситуації. Від послідовників вимагається не сліпе слідування за лідером, а критичне оцінювання тих можливостей, що постають, та свідомий підхід до своїх дій. Однак, оскільки атмосфера довір'я розвиває сильну взаємозалежність між лідером та послідовниками, то виникає серйозна небезпека того, що керівник підпорядковується підлеглим або створить біля себе коло згодних.

Отже, кожна концепція має в собі правильні припущення та положення. Це свідчить, що однобічно жодне поняття трактувати не можна. Тому всі підходи та концепції лідерства важливі у вивченні поняття та значення лідерства як окремого феномена.

Лідеру, щоб діяти ефективно, потрібно цій справі вчитися, а організації, щоб вижити, потрібні ефективні лідери. Загальні висновки з теорій лідерства:

o немає стандартного набору якостей, властивих лідерам. У різних ситуаціях ефективні лідери проявляють різні особистісні якості;

o дотримуючись піонерських робіт К. Левіна, можна виділити три стилі керівництва, або лідерства:

1) диктаторський;

2) демократичний;

3) потуральний та їхні різні поєднання, а також два вектори орієнтації лідера:

1) лідер може бути орієнтований на відносини з підлеглими ("орієнтація на людину");

2) або на результат ("орієнтація на результат/завдання"). Ефективність конкретного стилю лідера залежить від характеру

конкретної ситуації (ситуаційний підхід):

o вектор орієнтації також може змінювати напрям залежно від ситуації в групі: у полярних ситуаціях - сприятливих або несприятливих для групи - лідер, орієнтований на завдання, домагається більших результатів, ніж лідер, орієнтований на людей. Лідерство, орієнтоване на людей, найбільше сприйнятне в спокійних ситуаціях. Однак багато авторів віддають перевагу орієнтації на людину;

o керівників можна навчати методам ефективного лідерства;

o лідери повинні постійно вдосконалюватися, а також розвивати підлеглих, уміти використовувати свої сильні сторони так само добре, як заповнювати прогалини в знаннях. Лідер повинен користуватися довірою оточуючих, керуватися особистими фундаментальними цінностями, органічно поєднуючи емоції, інтелект і ділові якості;

o лідер повинен уміти створювати внутрішні й зовнішні мережі впливу, причому часто на неформальній основі. Такі форми мережних взаємин припускають різні союзи й партнерські відносини як усередині однієї сфери діяльності, так і між галузями; у підсумку вони можуть призводити до формального злиття й об'єднання. Лідер повинен визначати й формулювати прихований, невловимий потенціал організації - такий, як потенціал знання, людський капітал.