Розділ IX. Основні функції та зміст роботи сімейного лікаря. Положення про лікаря загальної практики – сімейного лікаря

2.18. Ведення затверджених форм обліково-звітної документації.

3. Права сімейного лікаря

4. Взаємостосунки сімейного лікаря

При виконанні своїх функцій сімейний лікар вступає у стосунки:

4.1. З завідувачем, одержуючи від нього завдання і подаючи йому звіти про свою роботу.

4.2. З лікарями медичних закладів з метою надання пацієнтам різних видів спеціалізованої і вузькоспеціалізованої діагностичної та лікувальної як амбулаторно-поліклінічної, так і стаціонарної допомоги.

4.3. Зі станцією швидкої медичної допомоги з питань надання екстреної й невідкладної медичної допомоги.

4.4. З міською (районною) санепідстанцією з питань проведення поточного санітарного нагляду, санітарно-протиепідемічних заходів.

4.5. З дезстанцією у вирішенні питань госпіталізації інфекційних хворих, проведення протиепідемічних заходів у вогнищах інфекцій.

4.6. З директорами шкіл, дитячих дошкільних закладів, розміщених на території обслуговування, з питань проведення профілактичних заходів, профоглядів, щеплень.

4.7. З аптеками при здійсненні медикаментозного забезпечення хворих.

4.8. З відділами ЗАГСів, опікунськими радами, відділами у справах сім'ї і молоді, соціального захисту населення міських, районних держадміністрацій.

4.9. З іншими секторами народного господарства у вирішенні питань охорони та зміцнення здоров'я населення.

5. Відповідальність сімейного лікаря

Особливості роботи сімейного лікаря

Навантаження лікарів загальної лікарської практики

Навантаження лікаря загальної практики визначається чисельністю населення, яке він обслуговує, кількістю годин роботи, тривалістю робочого тижня, тривалістю однієї консультації та домашнього візиту.

Одним із показників навантаження лікаря первинної ланки (лікаря загальної практики/сімейного лікаря) є чисельність населення, яке він обслуговує.

Чисельність населення, яке обслуговує лікар загальної практики в країнах з вільним прикріпленням пацієнтів, в основному формується під тиском двох різноспрямованих імперативів: забезпечення якості медичної допомоги та необхідності економічної рентабельності загальних лікарських практик [84]. Невелика кількість прикріпленого населення (менше ніж 1500 чоловік на одного ЛЗП) не дозволить забезпечити економічну рентабельність лікувальної установи, велика кількість (понад 2500–3000 населення) не дозволить лікарю надавати потрібні медико-соціальні послуги в належному обсязі та відповідної якості. Іншим вагомим чинником, що впливає на чисельність населення, яке обслуговується, в різних країнах і різних регіонах однієї країни, є щільність проживання населення на території. При високій щільності (великі міста) кількість осіб збільшується, у районах із низькою щільністю (сільська місцевість, гірські райони та ін.) відповідно зменшується.

У країнах, що знаходяться на початковому етапі запровадження ПМСД на принципах загальнолікарської практики/сімейної медицини, оцінити реальну чисельність населення на одного лікаря неможливо. Тому для характеристик цього показника доводиться оперувати нормативними даними. У Росії нормативними документами рекомендується встановлювати чисельність не більше ніж 1500 чоловік при обслуговуванні тільки дорослого населення та 1200 чоловік при обслуговуванні дитячого й дорослого населення. За необхідності чисельність контингенту може коливатися в той чи інший бік: зменшуватися при невеликій щільності населення, складному рельєфі місцевості, обслуговуванні особливого контингенту; збільшуватися при великій щільності населення, наявності ліфтів у будинках, певній матеріальній зацікавленості лікаря в більшій кількості пацієнтів.