До локальних цілей, що забезпечуються господарським механізмом регулювання розвитку територій, можна віднести такі:
перепрофілювання, перебазування і ліквідація виробництв, неефективних за економічними, екологічними і соціальними критеріями;
розв'язання локальних проблем поліпшення якості життя населення на території (житло, продовольство, працевлаштування, освіта тощо);
підвищення ефективності функціонування агропромислового, будівельного, енергетичного, транспортного комплексів за рахунок реалізації їх резервів шляхом міжгалузевого використання.
Функції конкретного органу керування територією, на наш погляд, залежать від завдань, що розв'язуються ним. До них належать такі, як:
регулювання господарської діяльності підприємств і організацій різних форм власності з метою найефективнішого використання природних ресурсів;
забезпечення комплексного розвитку і ефективного функціонування виробничої і соціальної інфраструктури з метою підвищення ефективності виробничого потенціалу та створення високого рівня умов життя населення;
захист навколишнього середовища і забезпечення відтворення екологічних умов існування території.
Реалізація цих завдань в умовах ринку пов'язана з необхідністю проведення ряду змін щодо функцій територіальних органів і методів реалізації даних функцій. У зв'язку з цим необхідно розмежувати функції суб'єктів, що господарюють на теренах території, перейти переважно до податкових методів регулювання господарської діяльності на території, розширити правову базу для економічних методів регулювання господарської діяльності та надати самостійність муніципальним органам щодо питань формування сучасних територіальних структур управління.
За основний метод регулювання підприємницької діяльності на території і надалі пропонується брати податкове регулювання. У цій сфері мають бути розширені права органів влади і управління в межах компетенції щодо введення і скасування ставок податків, що регулюють різні види господарської діяльності трудових колективів, встановлення і скасування штрафних санкцій в галузі територіального управління, надання пільг за окремими видами податків залежно від місцевих умов.
Особливо гостре обмеження прав місцевих органів спостерігається в галузі ресурсного забезпечення - фінансового та матеріально-технічного. Реорганізовувати господарський механізм управління слід у таких напрямках:
від відносин підлеглості підприємств органам управління до відносин партнерства між ними;
від розробки планових завдань до організації і здійснення заходів щодо активізації господарської діяльності у сфері виробництва товарів;
від територіальної замкненості до відкритості у всіх сферах господарської діяльності;
від прямих планових завдань підприємствам по виробництву товарів і послуг до регулювання виробництва економічними методами і координації замовлень на постачання товарів;
від контролю за виконанням планових завдань підприємствами до контролю за дійсним економічним регулюванням виробництва товарів.
. Організація господарського керування територією ґрунтується на принципах самофінансування, самозабезпечення, матеріальної зацікавленості, еквівалентності товарообміну між областями з містами, районами і підприємствами, що знаходяться на території. Передбачаються рівновигідні взаємоеквівалентні відносини господарюючих суб'єктів між собою і з усіма управлінськими структурами. Враховуючи роль органів місцевої влади і управління у системі територіального управління, доцільно концентрувати на цьому рівні управління основну частину договірних відносин з підприємствами і організаціями.
Основа виробничих відносин - власність. На території мають розвиватись різні форми власності, суб'єктами яких виступають трудові колективи, підприємства і організації, орендарі, кооператори, інші асоціації виробників та самі муніципальні органи. Власністю останніх на підвідомчій території є засоби виробництва і природні ресурси (вода, надра тощо) відповідно до їх компетенції.
Відносини між трудовими колективами і органами управління визначають систему виробничих відносин стосовно розпорядження ресурсами, що знаходяться на території, та розподілу і привласнення виробленого продукту. Виробничі витрати на природні ресурси повинні включатися в суспільно необхідні витрати праці і в ціну продукту як найважливіша складова частина матеріалізованої праці. Ці грошові кошти акумулюються органом управління територією для розвитку виробництва, вони покликані відновлювати навколишнє середовище та забезпечувати соціальні гарантії.
До складу економічних важелів господарського керування будь-якого рівня входять ціна, товарообмін, фінанси, податки і кредит. Ціна визначає співвідношення попиту і пропозиції. Тому норма додаткового податку на користь системи місцевих бюджетів і державного бюджету повинна визначатися на основі рівня цін, що склався на товари. У зв'язку з цим орган управління має встановлювати рівень додаткової плати у вартості суспільного продукту, порядок розробки, затвердження і контролю економічно обґрунтованих оптових, закупівельних, роздрібних, договірних та біржових цін і тарифів на товари і послуги, які надаються на даній території.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування системного механізму державного управління територіями“ на сторінці 2. Приємного читання.
