За нормальних умов коригування поточної ліквідності здійснюється шляхом зміни структури активів банку або ж шляхом отримання позик на грошовому ринку. Ці дії не зачіпають безпосередньо капітальні статті балансу банку, але вже на цій стадії стан капітальної бази впливає на здатність банку отримати додаткову ліквідність. Нестача капіталу означає високий ризик, що підвищує вартість отриманих кредитів або взагалі блокує доступ до кредитного ринку.
Що стосується довготривалої стійкості банку, його здатності в обумовлені терміни погасити всі свої зобов'язання перед вкладниками і кредиторами, то тут наявність достатнього власного капіталу набуває великого значення.
В основу методики розрахунку коефіцієнтів мінімальної потреби в капіталі, або капітальних коефіцієнтів, запропонованої Базельським комітетом у 1988 p., встановлений принцип обліку якості активів банку і пов'язаних з ними ризиків. При розрахунку коефіцієнта капітал банку зіставляється не з номінальною величиною його активів, а з розрахунковим показником ризикованих активів, де кожний елемент активів віднесений до певної категорії і зважений відповідно до заздалегідь встановленої шкали коефіцієнтів. Іншою важливою рисою базельської методики є поділ показника власного капіталу на два компоненти - капітал першого рівня (аналог базового капіталу) і капітал другого рівня (аналог додаткового капіталу). Ці підходи певною мірою вже були використані раніше в практиці банківського нагляду, але в Базельській угоді вони отримали чітке формулювання і детальний опис. Мінімальні вимоги до банківського капіталу, розрахованого за цією методикою, набули характеру міжнародно визнаних нормативів.
Контроль за достатністю власних коштів банку посідає одне з центральних місць у системі пруденційного нагляду, здійснюваного органами банківського контролю і регулювання. Банківський нагляд, як випливає з назви, розсудливий, обережний, спрямований на забезпечення стабільної, стійкої роботи кредитної установи. Головна мета нагляду і регулювання - обмеження ризиків банківської діяльності, які можуть призвести до фінансових труднощів і, зрештою, до краху банку. При цьому мова йде саме про мінімізацію ризиків, а не про усунення можливості банкрутства внаслідок поганого управління банком або інших обставин. В останньому випадку контрольні органи повинні забезпечити умови для відшкодування вкладникам втрачених грошей. Звичайно з цією метою створюється система обов'язкового або добровільного страхування внесків.
Банківський нагляд, таким чином, включає такі елементи:
нагляд за поточною діяльністю банку і розробка рекомендацій і інструкцій щодо поліпшення його операційної політики;
страхування банківських депозитів з метою підвищення збереження коштів, належних клієнтам банку, і зміцнення довіри до банківської системи;
ліцензування банків, тобто видача дозволів на ведення банківської діяльності.
Керівні органи Європейського економічного співтовариства прийняли в 1989 р. Директиву про коефіцієнт платоспроможності, яка визначила для всіх країн - членів Співтовариства єдині вимоги до мінімальних розмірів власного капіталу банків з урахуванням ризикованості їх балансових і позабалансових активів на рівні 8%. Крім того, була прийнята Директива про структуру власних коштів. Ці документи - прямий аналог Базельської угоди, що відрізняються лише в деяких незначних деталях.
Позитивна реакція на прийняття Угоди супроводжувалася пожвавленою полемікою з приводу загальною підходу і деяких положень цього документа. Одним із мотивів для критики було акцентування кредитного ризику при фактичному ігноруванні інших видів фінансових ризиків, яких зазнають банки. У зв'язку з цим критики часто вказували на банкрутства великих банків з великим обсягом міжнародних операцій, які зазнали краху вже після введення в дію базельських нормативів.
Проводилося також дослідження інших видів ризиків, зокрема ринкового ризику, по якому у 1996 р. Комітет випустив спеціальні рекомендації по введенню додаткових вимог до власного капіталу банків у зв'язку з ринковими ризиками. Ринковий ризик був визначений як ризик втрат по балансових і позабалансових позиціях унаслідок зміни ринкових цін. До цієї категорії ризику включалися процентний ризик, ризик зміни ринкової вартості акції, ризик валютної позиції і ризик, пов'язаний з товарними операціями.
Особливістю нових вимог по капіталу у зв'язку з ринковими ризиками є те, що вони розраховуються по операціях, що відбиваються на так званих торгових рахунках банку. Мова йде про короткострокову позицію банку по фінансових інструментах, придбаних не для тривалого зберігання в інвестиційному портфелі, а для перепродажу і отримання прибутку на різниці в цінах. Крім того, на торгових рахунках ведеться облік різного роду брокерських операцій і операцій по хеджуванню за допомогою фінансових інструментів.
При розрахунку загального мінімального нормативу капіталу банку всі операції поділяються на дві групи:
операції по банківських книгах - кредитні і інвестиційні операції довготривалого характеру;
операції по торгових книгах.
Було здійснено ще одне нововведення. Для оцінки ризику по короткостроковій ринковій позиції банкам дозволялося використати один із двох альтернативних підходів - стандартну методику оцінки ризику можливих втрат від зміни процентних ставок і курсів цінних паперів, рекомендовану Комітетом, або оцінку ризику на основі власних моделей, розроблених аналітичними службами окремих банків.
Можливість використання банками власних методик оцінки потенційних ризиків портфеля дозволить підвищити точність розрахунку необхідного капіталу відповідно до якості активів кожного індивідуального банку. Поки що, правда, незрозуміло, як забезпечити однорідність різних систем, виробити єдиний підхід, застосувати узгоджений набір критеріїв і т.д. Це питання вимагає доробки. Спостерігається також прагнення Комітету надати банкам пільги при визначенні ризику по активах, захищених заставою, гарантіями, контрактами з похідними інструментами.
Представникам наглядових установ належить здійснювати постійний контроль за станом власного капіталу окремих банків і його відповідністю ризиковому профілю банківського балансу. Питання про мінімальний рівень необхідного капіталу повинне вирішуватися по кожному банку індивідуально.
Недостатня капіталізація завжди була однією з найбільш гострих проблем для українських банків постперебудовного періоду. Поява малих і середніх банків обумовила хронічну нестачу власного капіталу через недоступність для них ринку цінних паперів і надто обмежену здатність до нарощування капіталу за рахунок внутрішніх джерел. Унаслідок цього контроль за структурою, динамікою і достатністю капіталу став однією з важливих сфер регулюючої діяльності.
Проведений аналіз дозволяє дійти таких висновків. Безперечно, розглянуті базельські стандарти, які виникли на основі колективного досвіду банківського співтовариства розвинених країн, являють значну цінність для процесів зміцнення банківської системи і захисту від фінансових ризиків. Однак система рекомендованих нормативів має неминучі недоліки, пов'язані зі стандартним підходом до різних банків і ігноруванням їх індивідуальних особливостей. При формулюванні вимог до капіталу в національному законодавстві різних країн слід враховувати конкретні шляхи і стадії розвитку банківських систем, специфіку їх операцій і структуру фінансових ризиків. Потрібен диференційований підхід до встановлення нормативів капіталу. Тому слід брати до уваги загальну світову тенденцію в цій сфері, спрямовану на активізацію внутрішньобанківського аналізу кредитного портфеля і використання банками власних методик аналізу ризиків, які дозволяють адекватно відобразити специфічну структуру їх балансу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародні фінансові інститути“ на сторінці 6. Приємного читання.
