Розділ 8. ТОРГОВО-ПОСЕРЕДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ТОВАРНОМУ РИНКУ

2. Необхідний рівень товарних запасів. Річ у тому, що на торговельному підприємстві кошти, вкладені в запаси, роблять набагато більший вплив на ефективність його діяльності, ніж на промисловому. При приблизно однаковій оборотності основних виробничих фондів у виготовленні та обігу продукції виробничого призначення, в промисловості їх відношення до матеріальних оборотних коштів складає 5-5,5:1, тоді як у торгівлі товарами виробничого призначення - 0,5:1. Отже, якщо на промислових підприємствах вирішальну дію на загальну швидкість обороту всіх вкладених коштів надають, як правило, основні фонди, то в торгово-посередницьких ланках - оборотні кошти. Тому перед торговими посередниками стоїть проблема вирішення суперечності між їх прагненням до максимального задоволення попиту та утримання для цього досить високого рівня товарних запасів у широкому асортименті, з одного боку, і необхідністю забезпечення високої швидкості обороту наявних в його розпорядженні коштів - з іншою.

Прагнучи знайти вихід з такого положення, посередник може проігнорувати частину потенційних замовлень покупців ради скорочення рівня товарних запасів за рахунок обмеження асортименту своїх закупівель тільки тими різновидами товарів, за якими розміри партій, що надходять від виробників, можуть бути швидко реалізовані. Але це означає втрату клієнтури й ослаблення своєї позиції на ринку. Більш раціональний і практично реальніший інший шлях - зміна джерела надходження товарів, тобто їх закупівля не у виробника, а у іншого торгового посередника, якому вигідніше придбавати їх у великих кількостях. У цьому випадку в ланцюжку руху товару з’являється нова ланка, завдяки якій при деякому зростанні витрат виникає можливість розширювати в ланці кінцевого продажу асортимент реалізовуваних товарів при мінімальному рівні їх запасів.

Сучасний ринок з властивими йому конкурентними відносинами створює умови для розширення сфери діяльності та розвитку активності торгових посередників, які, як і підприємства-виробники, використовують у своїй діяльності концепцію маркетингу.

Торгово-посередницька діяльність в умовах розвинених ринкових відносин характеризується наступними ознаками:

1. Мотиви та умови виникнення - результат дії об’єктивних законів товарного виробництва і обігу, формування реальних потреб суб’єктів господарювання.

2. Роль і місце посередництва - це органічна частина торгово-розподільної системи, що ефективно сприяє просуванню товарів від виробника до споживача.

3. Предмет торгового посередництва - будь-яка продукція призначена для професійного використання або перепродажу.

4. Економічні гарантії - посередник-підприємець розділяє ризик з виробниками товарів у зв’язку з неможливим їх продажем або продажем за цінами, що не забезпечують необхідний рівень прибутку.

5. Основні цілі посередника - посередник функціонує на користь своїх контрагентів і у своїх власних інтересах з метою отримання відповідного прибутку.

6. Юридичне відношення до предмету посередництва -в основному набувають права власності на товари.

7. Організаційні умови функціонування - різноманітність і динамічність організаційних форм посередництва, видів робіт і послуг.

8. Міра свободи і межі діяльності - вільна доцільна спеціалізація на тому сегменті ринку, де може бути досягнута кваліфікаційна перевага.

9. Методи і прийоми роботи із споживачами - диференційований підхід до різних потреб, орієнтація на безпосередні запити споживачів, здійснювана на основі маркетингових досліджень сегментованого ринку.

10. Джерело доходів - плата, що визначається суспільно необхідними витратами на здійснення даних робіт у межах оптової ціни виробника та ціни попиту.

11. Оплата праці - виходячи з результатів діяльності та реального внеску кожного працівника.

Діяльність торгово-посередницької ланки повинна ґрунтуватися на ряді принципів:

1. Підвищення ролі стратегічного планування й управління для забезпечення стабільного виробництва та споживання продукції в народному господарстві, створення на цій основі умов для більш стійкого та надійного функціонування сфери обігу.

2. Виділення економічних пріоритетів у стимулюванні матеріальних і фінансових потоків у найбільш ефективні галузі, виходячи з господарсько-політичних і соціальних завдань, що вирішуються країною на кожному даному етапі.

3. Всесвітня мобілізація внутрішніх резервів, забезпечення раціонального використання й економи фінансових і матеріальних ресурсів у кожній ланці народногосподарського комплексу.

4. Підвищення відповідальності за виконання договірних зобов’язань щодо постачань і транспортування продукції всіма учасниками ринкового обороту на підставі взаємних прав і обов’язків, обумовлених господарськими договорами, контрактами, замовленнями.