Розділ 4. МАКРООРГАНІЗАЦІЯ ОПТОВОЇ ТОРГІВЛІ

4.1. Суть і місце оптової торгівлі в ринковому процесі

Поняття оптової торгівлі та її суті впродовж тривалого періоду були предметом уваги і дискусії в радянській економічній літературі. Концепція оптової торгівлі інтерпретувалася неоднозначно, а часто і протилежно.

Так, у період військового комунізму (1918-1929 рр.) заперечувалося товарне виробництво, а, отже - товарний обіг. Це заперечення пояснювалося уявленням про те, що при соціалізмі все суспільство буде однією конторою і однією фабрикою з рівністю праці та оплати. Підприємства одержували необхідні їм матеріальні ресурси від вищих господарських органів і за їхніми вказівками здавали свою продукцію.

З переходом від громадянської війни до господарського будівництва виявилася марність спроб детальної регламентації державою економічного життя країни і помилкове заперечення товарно-грошових відносин. У обстановці, що змінилася, була вироблена нова економічна політика (НЕП), стрижнем якої була визнана торгівля, а її основним принципом - регулююча роль держави. Суть цієї ролі полягала в тому, що держава повинна була обмежувати свободу торгівлі в певних рамках, не допускаючи підриву існуючої політичної системи.

У період НЕПу була обмежена сфера дії централізованого розподілу матеріальних ресурсів. Діяльність госпрозрахункових підприємств ґрунтувалася на праві вільного виходу на ринок і вибору продавців і покупців. На оптову торгівлю були переведені всі дрібні і середні підприємства, а також частина великих підприємств.

Утворилися специфічні для ринкових відносин організації - товарні біржі, синдикати, конвенції, торгові палати, промислові ярмарки. Серед них особливу роль в організації оптової торгівлі відіграли товарні біржі та синдикати. Через товарні біржі держава регулювала ринок. Основні їх функції полягали у вивченні ринкової кон’юнктури, співвідношення між попитом, пропозицією і ринковими цінами. Синдикати, що створювалися як добровільні об’єднання, займалися заготовками сировини і матеріалів як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, реалізовували готову продукцію, визначали її асортимент, розподіляли замовлення на виробництво продукції між членами синдикату, вивчали ринкову кон’юнктуру, встановлювали ціни на заготовлювані матеріальні ресурси і реалізовувану продукцію. Синдикати виступали в ролі оптових »купців», організуючи горизонтальні господарські зв’язки.

З переходом до індустріалізації країни стала затверджуватися і розповсюджуватися державна адміністративна система управління народним господарством з централізованим директивним плануванням і жорсткою підлеглістю господарських ланок по вертикалі У сфері обміну для цієї системи були характерні централізація розподілу матеріальних ресурсів і прикріплення споживачів до постачальників, що одержало назву матеріально-технічне постачання. Слабкі зачатки товарного господарства були витиснені, а товарні біржі, синдикати та інші торгово-посередницькі організації до 1930 р. повністю ліквідовані.

Система матеріально-технічного постачання, що затвердилася, характеризувалася наступними основними рисами:

1) попереднім визначенням органами державного планування обсягу продукції, який мав постачатися кожному споживачу, шляхом централізованого виділення фондів і послідовним доведенням їх по вертикалі вниз;

2) регламентацією державними органами господарських зв’язків (на основі прикріплення споживачів до постачальників);

3) формальним характером договірних відносин між безпосередніми контрагентами господарських зв’язків щодо постачання продукції;

4) реалізацією продукції за цінами, що встановлюються органами державного ціноутворення;

5) обмеженістю вибору форм матеріально-технічного забезпечення.

Територіальні органи матеріально-технічного забезпечення, будучи посередниками товарного обігу, розподіляли частину продукції виробничо-технічного призначення і прикріплювали споживачів до постачальників. При виконанні цих функцій вони прагнули, з одного боку, одержати від вищих органів у своє розпорядження більше матеріальних ресурсів, а з іншого - обмежити виділення їх споживачам. Вони не вивчали кон’юнктуру ринку, попит споживачів на матеріально-технічні ресурси, динаміку ринкових цін. Товарно-грошові відносини при цьому носили формальний характер, відображаючи реальні економічні відносини учасників обміну та їх інтереси.

Увага до оптової торгівлі посилюється з 1965 р., що пов’язано з початком проведення економічної реформи в народному господарстві. У цей період стала зазнавати критики система розподілу, що фондується, й обміну засобів виробництва без урахування їх товарної природи. Було поставлене завдання до поступового переходу від централізованого фондування до планового розподілу матеріально-технічних ресурсів шляхом оптової торгівлі. Особливості останньої полягали в тому, що вона здійснювалася тільки територіальними постачальницько-збутовими базами, складами, магазинами, а продукція реалізовувалася споживачам як вільно, так і за лімітами, що виділялися.

Найбільш типовим визначенням оптової торгівлі того часу було таке: »Оптова торгівля продукцією виробничо-технічного призначення є формою планового розподілу матеріальних ресурсів, заснованою на державному плані розвитку народного господарства. Оптова торгівля організовується Держпостачем СРСР і має на меті безперебійне і ритмічне постачання споживачів продукцією в необхідних кількостях, асортименті і в терміни, що забезпечують виконання планових завдань».

Проте спроби перейти до оптової торгівлі, заснованої на плановому розподілі товарів центральними і територіальними органами, не дали реального результату. Центральні органи управління за наказом зобов’язували оптові підприємства розширювати оптову торгівлю, а останні намагалися підтвердити фактичне її зростання. В результаті справжня оптова торгівля, коли партнери - учасники операції - самі вибирають і знаходять один одного, визначають усі умови операції і не залежать від думки керівників, так і не була організована. Плановий розподіл товарі з і оптова торгівля ними виявилися несумісними.

Новий етап розвитку й якісних перетворень в оптовій торгівлі пов’язаний з 1993 р., коли був скасований централізований розподіл продукції, і почався процес становлення нових організаційних форм та інститутів оптової торгівлі. Найбільш помітними представниками »ринкової» оптової торгівлі знову стали товарні біржі.

Оптова торгівля охоплює, по суті, всю сукупність товарних ресурсів, що є як засобами виробництва, так і предметами споживання.