Розділ «4. Недедуктивні умовиводи»

Оскільки аналогія не дедуктивний умовивід, то висновок у ній буде ймовірним, навіть при істинності засновків. Розглядаючи види індуктивних умовиводів ми переконалися, що ймовірність висновків у них може бути більшої або меншої міри. Це залежить від характеру засновків і способу організації конкретних умовиводів. Ймовірність висновків за аналогією нижча, навіть, від популярної індукції., Це зумовлює те, що аналогія рідко використовується для обґрунтування суджень.

Але роль аналогії надзвичайно велика як евристичного засобу. Вона є своєрідним плідним джерелом здогадок, передбачень, гіпотез, які потім піддаються серйозній перевірці дедуктивними та індуктивними засобами. Основоположник кібернетики Н.Вінер писав: "З самого початку я був вражений схожістю між принципами дії нервової системи і цифрових обчислювальних машин. Я не збираюся стверджувати, що ця аналогія є повною і, що ми вичерпуємо всі властивості нервової системи, уподібнивши її цифровим обчислювальним пристроям. Я хотів би тільки підкреслити, що в деяких відношеннях поведінка нервової системи дуже близька до того, що ми спостерігаємо в обчислювальних пристроях"1

Отже, видатний вчений надихався в своїх відкриттях оригінальною аналогією між нервовою системою і цифровою обчислювальною машиною.

Як і будь-який умовивід має в своїй структурі засновки і висновок так і аналогія має засновки і висновок. Визначимо термінологію, якою користуються при побудові аналогії.

З р а з к о м аналогії називається об'єкт ознака якого переноситься на другий об'єкт.

Су б' є к т о м аналогії називається об'єкт на який переноситься ознака.

Зразок і суб'єкт називаються т ер м і н а м и аналогії.

Ознака, яка переноситься із зразка на суб'єкт називається переносною ознакою.

Ознака, яка одночасно притаманна зразку і суб'єкту і яка є підставою для переносу ознаки, що нас цікавить називається о с н о в о ю аналогії.

До структури аналогії входять чотири види суджень:

1) судження про наявність основи у зразка;

2) судження про наявність основи у суб'єкта;

3) судження про наявність переносної ознаки у зразка;

4) судження про наявність переносної ознаки у суб'єкта. Перші три судження - це засновки, а четверте судження - це висновок аналогії.

Існує два види аналогій:

- аналогія властивостей і

- аналогія відношень.

А н а л о г і є ю в л а с т и в о с т е й називається такий умовивід, в якому переносною ознакою є властивість.

Класичним прикладом аналогії властивостей є обґрунтування гіпотези про існування життя на Марсі. Якщо позначити Землю і Марс відповідно термами а і в, а ознаку "мати життя" через предикатор Q, то обргунтовуване твердження "На Марсі є життя" матиме вигляд - Q(в). Порівнюючи властивості, які має Марс і Земля виявляють, що Марс і Земля є планетами Р1, вони обертаються навколо Сонця Р2, світять відображеним світлом Р3 тощо. Отже, має місце їх схожість за ознаками Р1, Р2, Р3 . Це й дає підставу зробити висновок за аналогією властивостей, що "На Марсі є життя".

Наведемо ще один приклад: "В одному районі міста зафіксовано 3 випадки крадіжок антикварних речей, шляхом проникнення в квартиру через вхідні двері за допомогою портативного електрозварювального апарату. У результаті розслідування виникла версія, що це були одні й ті самі злочинці".