Розділ VII. Історичний характер логіки як науки

Як уже зазначалося, Арістотель, створюючи своє логічне вчення спирався на відкриття Геракліта, Демокріта, Сократа, Платона та інших мислителів античності, але його великою заслугою є те, що він, здійснивши ряд геніальних відкриттів у галузі логіки, вперше систематично виклав науку логіки у вигляді самостійної дисципліни.

4. Особливості логіки стоїків

Суттєвий внесок у розвиток логіки зробили представники мегаростоїчної школи, логічне вчення яких відоме під назвою "логіка стоїків". Представниками цієї школи є Зенон, Хрізіпп, Діодор, Стільпон, Евбулід, Філон.

Логіка стоїків заклала підвалини одного з розділів сучасної логіки - логіки висловлювань. Стоїки вивчають логічні відношення між висловлюваннями, не вникаючи у внутрішню будову висловлювань, і не враховуючи її. У них змінні відносяться не до термінів, а до висловлювань. Стоїки вперше дали фундаментальні визначення матеріальної імплікації, диз'юнкції, кон'юнкції, заперечення, еквіваленції.

Силогізми у стоїків - це правила висновку:

Евбуліду і Хрізтпу належать перші дослідження семантичної антиномії "Брехуна". Цікавим був висновок із цих досліджень: висловлювання, яке стверджує свою власну хибність, позбавлене смислу, тому воно й не може характеризуватися ні як істинне, ні як хибне.

Стоїки звернули увагу на так звані несилогістичні умовиводи, а саме на умовиводи, які будуються із суджень з відношеннями. Детальніше ніж Аристотель і його безпосередні послідовники - перипатетики, стоїки вивчають проблеми модальної логіки.

Усі названі проблеми, які були у центрі уваги представників "логіки Стої" значною мірою стимулювали розвиток багатьох розділів сучасної логіки.

5. Особливості схоластичної логіки

6. Новаторські ідеї логіки Ф. Бекона

Першим, хто фундаментально виступив проти схоластичної логіки, і, зокрема, проти схоластизованої силогістики, був Френсіс Бекон (1561-1626 рр.). Він вважав, що логіка повинна давати нове знання, бути логікою відкриттів. Цього не здійснила логіка Арістотеля з її "Органоном". Щоб підкреслити, що його шлях у логіці відмінний від аристотелівського, свою головну працю з логіки вчений називає "Новий Органон".

Логіка Ф.Бекона тісно переплетена з гносеологією, оскільки він ставить завдання показати, що логіка - це знаряддя саме пізнання, а не мистецтво ведення диспутів, не основа процесу комунікації, не сума формальних правил, за якими здійснюється обмін думками між людьми.

Арістотель боровся проти софізмів (навмисних логічних помилок), а Бекон вів боротьбу з "привидами", або "ідолами" (труднощами, які виникають у процесі пізнання).

Найхарактернішими "ідолами" є "ідоли роду", "ідоли печери", "ідоли ринку", та "ідоли театру".

"Ідоли роду" - це спотворення, які виникають у результаті намагання людини наділити речі та явища природи власними якостями. Природа не може страждати, радіти, бути доброю, злою, мати ціль тощо. Усе це притаманне людині. Але людина іноді намагається тлумачити природу за аналогією із собою (наприклад, лагідний вітер, розумне розташування планет Сонячної системи). "Ідоли роду" є найбільш могутніми, оскільки вони вплетені в повсякденне буття кожної людини, незалежно від її освіти і виду занять.

"Ідоли печери" - це помилкові відображення дійсності, які виникають внаслідок надмірної схильності людей або до старих істин, або до нових відкриттів. У процесі пізнання, вважає Бекон, треба діяти врівноважено: не захоплюватися надмірно старими чи новими ідеями, а знаходити раціональне у попередніх теоріях і уважно ставитися до нових наукових відкриттів.

Ефективність пізнавального процесу значно знижують "ідоли ринку". "Ідоли ринку" - це труднощі пізнання, які виникають у результаті некритичного, поверхового ставлення до функції, значення і природи слова. Слова - це замінники речей (аналогічно гроші - замінники товарів на ринку). Але, вживаючи слова, використовуючи їх у процесі пізнання, комунікації, ми завжди повинні пам'ятати, що це все-таки замінники, а не самі речі. Нехтування цим застереженням призводить до того, що справжня мудрість (знання природи речей) замінюється словесною мудрістю (умінням жонглювати словами).

Перешкодою на шляху до істини, крім названих труднощів, є "ідоли театру"- хибні твердження, які обґрунтовуються посиланнями на авторитети. Усю історію пізнання, за Беконом, можна розглядати як театральну сцену, де перед глядачами розігруються різні сюжети (якими є різні концепції).

Як у театрі глядачеві нав'язують своєрідне бачення світу, своєрідне тлумачення подій з позицій певного естетичного ідеалу, так і в процесі пізнання завжди є схильність пояснювати світ з позицій певного авторитету, який є фундатором конкретної концепції чи школи. Тому справжній дослідник істини, радить Бекон, приступаючи до пізнання, повинен відкинути бездумне схиляння перед авторитетами.

Але звільнення від "привидів" - це лише частина роботи, яку повинен здійснити дослідник на шляху до пізнання істини. Йому потрібно ще озброїтися справжнім методом пізнання, яким, на думку Бекона, має бути індукція. Суть беконівської індукції полягає не в тому, щоб знайти якнайбільше фактів, що приведуть до формулювання загального положення, а в тому, щоб при ретельному аналізі фактів відкинути не суттєве і залишити найсуттєвіше для явища, яке вивчається. Іншими словами, індукція, за Беконом, допомагає знайти причини речей.